Среда, 23 Апрель 2014, 17:20
Приветствую Вас Гость | RSS

СОЧИНЕНИЯ

Меню
Статистика

Онлайн всего: 34
Гостей: 34
Пользователей: 0


Проверка сайта
Яндекс цитирования
Форма входа

Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 7 клас

ВБОЛІВАННЯ ЗА ТЯЖКУ ДОЛЮ ПОНЕВОЛЕНОГО НАРОДУ (за поезією Б. Лепкого)

І  варіант

Поет, як його розуміли у XIX столітті, повинен через свою твор­чість служити своєму народові, бо поет — це син народу, син своєї землі, а отже, є невіддільним від неї. Таке призначення бачив у себе і Б. Лепкий, уся творчість якого так чи інакше була пов’язана те­матично й образно із рідною землею.

14*

Любов до своєї країни, природи, мови поет увібрав ще в дитин­стві разом із запахом степного зілля та підгірських лісів, зі звука­ми церковних дзвонів і плачем трембіти. Та не тільки позитивне бачить він, бо в цьому раю живе знедолений народ:

Колисав мою колиску Крик неволеного люду І — так в серце вколисався,

Що до смерті не забуду.

Частина українського народу стогнала у неволі, а найсміливіші кидали свої домівки, залишали батьківщину і шукали своє щастя. Глибоким трагізмом відзначається поезія «Видиш, брате мій», сло­ва її покладені на музику, і пісня ця стала майже народною. Не дуже легко було українцям залишати рідну землю, на якій стільки працювали, у якій поховані батьки. Ці українці уподібнюються жу­равлям, що

Кличуть: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька зітру.

Та все ж Б. Лепкий вірить у кращу майбутню долю українсь­кого народу, колись ясні зорі запалають і над нашою землею, та для цього треба працювати усім разом, треба прорубувати важкий шлях крізь темний бір недолі. І поет сам бере активну участь у прокла­данні дороги до світлих грядущих днів:

Ти, громе, бий! Ти, буре, вій!

Не знаю я тривоги.

Крізь горя бір у щастя двір Прорубую дороги.

Таким чином, Б. Лепкий не просто вболіває за долю свого наро­ду, а й хоче бути творцем майбутньої щасливої долі та закликає до цього інших.

II   варіант

Твори видатного поета й письменника Богдана Лепкого є цін­ним надбанням в українській культурі. Більшу частину свого життя цей автор провів за межами України — у Німеччині та Польщі. Майже півстоліття тривала його літературна й наукова діяльність.

З раннього дитинства Б. Лепкий захоплювався легендами, мі­фами, казками, піснями, віруваннями українців, міг цілими днями слухати розповіді старих людей. Усе це робило його ближчим до


 

народу, єднало з ним. Поет писав, що про минуле рідного краю він дізнавався не на уроках у школі, а з думок-співанок парубків і дівок в чистім полі, в жнива, серед люду.

Вірші Б. Лепкого пісенні та ліричні, хоч і сповнені туги й жур­би. Це пояснюється тим, що він розумів тяжке становище галиць­ких селян, національну й соціальну несправедливість.

Поет щиро співчував стражданням і горю свого народу, його пригніченості та безправності. У вірші «Заспів» є такі рядки:

Колисав мою колиску Крик неволеного люду,

І — так в серце вколисався,

Що до смерті не забуду.

І дійсно, у більшості творів Богдана Лепкого на першому плані виступає покривджена людина. Він проймається її болями, турбота­ми, мріями та сподіваннями. Поет вірить у те, що невдовзі його землякам удасться скинути кайдани неволі й «у щастя двір» про­рубати дорогу. _

Вірші Б. Лепкого, присвячені важкій долі народу, лаконічні, але щирі та хвилюючі. Читаючи їх, не можна залишитися байдужими. Поет не лише відтворює нашу історію, а й закликає не повторювати помилок минулого, завжди прагнути до волі.

III   варіант

Як поет, Богдан Лепкий прагнув чесно, самовіддано служити рідному народові, оспівувати його героїчне минуле, розкривати бла­городство душі трудового люду, утверджувати ідеали добра й справед­ливості. У своїх віршах Лепкий уболівав за важку долю поневоле­ного народу:

Колисав мою колиску Крик неволеного люду,

І — так в серце вколисався,

Що до смерті не забуду.

Поет сумував за рідним краєм, від якого змолоду його відірва­ла доля. І в серці Богдана Лепкого, чуйного до народного горя, наро­джувалися зворушливі слова про знедолених журавлів-емігрантів:

Кличуть: кру! кру! кру!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Крилонька зітру,

Крилонька зітру.


Не раз поет впадав у відчай, коли бачив тяжкі злидні працю­ючих! Уразливого на людську несправедливість поета мучило те, що його народові довелося зазнати багато лиха. Але Б. Лепкий не був співцем безнадії. Він закликав народ до боротьби за кращу долю, вселяв надію на краще майбутнє. Не скніти, а діяти, не в безнадії сумувати, а сміло за правду стояти, — закликав поет у віршах, сповнених волелюбних ідей:

Ти, громе, бий! Ти, буре, вий!

Не знаю я тривоги.

Крізь горя бір у щастя двір

Прорубую дороги.


Категория: 7 клас | Добавил: 00dima (12 Февраль 2013)
Просмотров: 158 | Рейтинг: 0.0 /0
На главную
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Популярное

Allcompositions © 2014
Хостинг от uCoz