А. Рембо «Відчуття»

Вірш «Відчуття» А. Рембо належить до першого періоду його творчості. У творі створюється характерний для поезії французького митця образ бродяги- мандрівника, який прагне злитися зі світом і природою:

В блакитні вечори стежками йтиму я;

Колотиме стерня, траву почну топтати:

Відчує свіжість піль тоді нога моя,

Я вітру голову дозволю овівати.

Ліричний герой — людина, залюблена у світ, тому й відчуває його через образи природи. Природа для нього постає живою істотою в образах тактильних («коло­тиме стерня», «нога відчує свіжість») і зорових (через епітет «в блакитні вечори»).

Твір має своєрідну композицію. Вірш поділяється на дві частини. У першій змальовано пережиті враження. У цій частині переважають дієслова майбутнього часу, оскільки почуття проектуються на майбутнє.

У другій — ліричний герой немов переноситься в уявну дійсність, що сприй­мається як реальність. Тут переважають дієслова теперішнього часу:

Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.

В душі безмежної любові лиш припливи;

Все далі й далі, мов бродяга той, піду,

З Природою, немов із жінкою, щасливий.

(Переклад Г. Конура)

У вірші домінує голубий колір, що символізує загадковість, таємничість світу, чистоту почуттів та духовних поривань героя до світу краси. У поезії автор вико­ристовує різні художні засоби.

У вірші є епітети («блакитні вечори», «безмежної любові»), порівняння («все далі й далі, мов бродяга той, піду»), метафори («я вітру голову дозволю омивати»). Тропи відіграють значну роль у поезії, оскільки розкривають піднесений настрій героя, душевний спокій, сповнений відчуття вільного простору та свіжого повітря.

У поезії присутні символи (вітер, стежка), які дають відчути мить буття, спов­неного шастя існування. З огляду на синтаксис, то два поширені речення підкрес­люють враження уповільненості, розміреності, спокою.

Шестистопний хорей з пірихіями звучить плавно, сповільнено, як повільно течуть думки ліричного героя.