«Декадент»

Декадентство — це загальна назва нереалістичних течій у літературі та мисте­цтві кінця XIX — початку XX ст. Декаденти заперечували соціальне призначення літератури, пропагували теорію «чистого мистецтва» й песимізм, шукали нових, подеколи вишуканих форм.

Вид лірики: громадянсько-публіцистична лірика.

Жанр твору: ліричний вірш.

Провідний мотив твору. Після виходу збірки «Зів’яле листя» дехто з літератур­них критиків звинуватив Франка у декадентстві. Особливо вороже до Івана Яко­вича ставився критик Щурат, з яким поет був у товариських стосунках. Ярлик «декадент» образив І. Франка до глибини душі. Вірш «Декадент» — це достойна відповідь генія на облудні звинувачення людей, які не здатні були зрозуміти ве­личі Поета з великої літери.

Композиція твору. Твір починається риторичним питанням і риторичним окликом: «Я декадент? Се новина для мене!» Далі поет аргументовано доводить, що він ніякий не декадент, адже не відмовляється від принад життя, не уникає ні болю, ні жалю, ні труднощів. Франко наголошує на тому, що він «син народа», «мужик, пролог, не епілог». Вірш завершується емоційно наснаженими рядками про завдання, які поет ставить перед собою, і знову ж риторичним питанням, що звучить натхненно й саркастично: «Який же я у біса декадент?»

Образи твору. У вірші «Декадент» І. Франко заперечує звинувачення в тому, що він нібито є декадентом. Ліричний герой твору — це образ справжнього поета, життєвим і творчим завданням якого є служіння своєму народу. Він далекий від песимізму й нігілізму декадентства. Поет доводить, що його душа і твори завжди сповнені оптимізму, а сам він ніколи не впадає у відчай, гордо тримає голову пе­ред життєвими труднощами.

Мовні засоби твору. Провідним художнім засобом є антитеза («пролог, не епі­лог»), У вірші «Декадент» переважають іменники, що допомагають читачеві кон­
кретизувати предмети, почуття, думки. Повні речення допомагають побачити й оцінити всю глибину картини. Поет часто використовує метафори: «ні шуму в власних слухати вухах», «катар кишок до мене не прилип», народ «був запертий в льох», «для бійки маю бук», «дуріє з жиру»; знижену лексику: «гірке й квасне ков­таю», «оскомини хронічної не маю», «позіваю», «не паразит», «дуріє з жиру»; ри­торичні питання та риторичні вигуки: «Я декадент?», «Який я декадент?»; антоні­мію, що звучить різким протиставленням двох протилежних понять: «я є мужик, пролог, не епілог».

Версифікація твору. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб із полегшеною сто­пою (пірихієм) наближає ритм до живої розмовної інтонації, яку обирає (про це свідчить і лексика) автор, аби переконати опонента.

Я декадент? Се новина для мене! Ти взяв один з мого життя момент, І слово темне підшукав та вчене,

І Русі возвістив: «Ось декадент!»

Вірш «Декадент» І. Франко присвятив В. Щуратові.

Ідея вірша — засвідчити, що поет завжди залишався самим собою, людиною, яка радіє і сумує, страждає і насолоджується життям, ненавидить і любить, але ні­коли не відмовляється від життєвих принад і відповідальності перед своїм наро­дом, не зраджує своїх принципів громадянина, патріота, борця за народне щастя.