МІЙ Маяковський

Маяковського часто за інерцією ототожнюють з Радянською владою, СРСР. Але, на мою думку, такий Маяковський — то вже людина, яка зазнала краху. Писати, коли тобі диктують, можна лише екзаменаційні роботи, але не творчі. І все ж Маяковський — один із найцікавіших поетів не тільки своєї епохи.

Декларуючи відмову від культурної спадщини класиків, він добре знав кла­сику й розумів її. Не випадково у його творах постійно зустрічаються загально­культурні образи, літературні алюзії, що вказують саме на обізнаність зі світо­вою культурою.

я сошью себе черьіе штаньї из бархата голоса моего.

Желтую кофту из трех аршин заката.

По Невскому мира, по лощеним полосам его, профланирую шагом Дон-Жуана и фата.

(«Кофта фата»)

Образи віршів Маяковського завжди несподівані, оригінальні. Вони вража­ють емоційною влучністю, інколи зухвалістю і завжди гумором.

Вошел к парикмахеру, сказал — спокойньїй:

«Будьте добрьі, причешите мне уши».

Гладкий парикмахер сразу стал хвойний.

За зовнішнім викликом, епатажем завжди яскраве бажання порушити застій­не болото б}фжуазної пихи, побудованої на чиїйсь праці, нервах, розумі. Тому так різко зв}чить «Нате!» Загострене почуття справедливості бажає досягнути гармонії, дістатися її самому й зробити світ гармонійним і справедливим. Але поет розуміє, що для цього потрібен переворот, вибух. Тому його поезія кличе на площі, на вулиці, аби всім разом дістатися нового світу, де не буде прини­ження й несправедливості, світу, що буде побудований за законами добра й лю­бові. І хай він це робить часом як належить «грубому гунну», та так йому випа­ло — співати не під ніжні звуки скрипки, але бити в барабани та литаври.

А вьі

ноктюрн сьіграть

могли бьі

на флейте водосточньїх труб? —

схвильовано питає він читача і не чекає на відповідь. Це і є відповідь тим, хто намагається міряти поезію Маяковського, порівнювати його з іншими поетами. Він просто особливий, ні на кого не схожий, але Поет.