ОБРАЗ РІДНОЇ ДОНЕЧЧИНИ У ТВОРЧОСТІ В. СОСЮРИ

Багата і прекрасна Донецька земля — саме наш регіон є україн­ською скарбницею корисних копалин, тут сконцентрована майже вся промисловість. Проте не тільки вугілля та метал дає наш край Україні. Багатий він і своїми талантами, що, як перлини, як коштовні діаманти, прикрашають нашу запилену та задимлену шахтарську землю.

Одним з таких митців був Володимир Миколайович Сосюра — один з найщиріших ліриків XX століття. Дитячі та юнацькі роки поета пройшли на Донеччині, а потім талант відкрив перед ним широку дорогу, приніс визнання, та Сосюра ніколи не забував, хто він і звідки пішов, теплими словами згадував рідну землю. Він по­етизує Донеччину, говорить про неї і у віршах, і в автобіографічному романі «Третя рота». Душа поета була відкритою і широкою, як донецькі степи, серед яких він отримував перші уроки життя, де спробував свої сили в поезії. Нехай і не всі згадки були приємними, бо в ті часи мало кому жилося добре, проте роки дитинства та юнац­тва людина завжди згадує з певною ностальгією, пам’ятає більше доброго, ніж поганого, отож і образ Донеччини в Сосюри сповнений чутливості та ніжності:

Я починався відтіля,

Де шум заводів даль колише.

Ясні Донеччини поля Мені на світі наймиліші.

Одним з перших творів, де поет згадує рідні місця, «де шахти иа горі щодня малюють зорі», була поема «Червона зима», ліричного героя якої автор писав з себе. Вона емоційна, сповнена сильних

почуттів, які переживав не тільки автор, а й багато його сучасників. У ранній ліриці Сосюра багато говорить про те, як реагували донба- сівці на ті зміни, що відбувалися в суспільстві. Його вірші були актуальними на той час, адже робітники заводів та шахтарі вітали революцію, сподівалися на краще. А кому, як не Сосюрі, було краще знати, про що мріє Донбас, адже і сам він не раз бачив «дивний сон в півтемному забої... під кайла спів дзвінкий*.

Проходили роки, та пам’ять про рідну землю жила і міцніша­ла. І знову в Сосюриних творах згадується і Третя Рота, і вулиця Червона, якою він ходив до школи, й суворі дебелі мешканці цього загартованого робітничого краю. Навіть образ батька для поета не­від’ємно пов’язаний із шахтою:

Проміння лампочки, як цятка,

І стояків ряди міцні.

Забута штольня, там, де татка Дзвеніло кайло в глибині.

Поет сміливо вводить у свої твори шахтарську професійну лек­сику, точно передає особливості місцевості, деталі шахт. А, можливо, саме він відкрив більшості українських читачів Донеччину, пока­зав, що цінна вона не тільки промисловістю. Адже земля наша пре­красна, і нехай для багатьох вона здається непишною і вкритою вугільним пилом, проте для донбасівців — вона найкрасивіша. Сосюра зміг опоетизувати і навіть романтизувати рідний край, вір­ші його сповнені щирої любові та вдячності. І як би він не любив інші міста, проте рідна земля завжди залишалася найближчою:

Київ, Київ, тебе я люблю,

А ще дужче люблю Третю Роту.

Хто б ще міг створити такий ніжний ліричний образ «залізної» землі: «Ти простягла в блакить залізні руки й неначе дзвониш у небесний дзвін*. Для Сосюри всі ці димарі, залізобетонні конструк­ції не спотворюють землю, а поєднують її з небом.

А як часто згадує поет рідні місця в інтимній ліриці. І це не дивно, адже там, де проходили юнацькі роки, залишилося й багато чудових згадок:

Там, де гуляли ми з тобою В шахтарськім місті в дальні дні,

Копри і верби над рікою В моїй донецькій стороні.

Сосюра проніс любов і повагу до рідної землі, до своєї малень­кої батьківщини крізь усе життя. Він пишався сзоїм походжен­ням, тим, що вийшов з краю працелюбних і загартованих людей. І я

Одним з таких митців був Володимир Миколайович Сосюра — один з найщиріших ліриків XX століття. Дитячі та юнацькі роки поета пройшли на Донеччині, а потім талант відкрив перед ним широку дорогу, приніс визнання, та Сосюра ніколи не забував, хто він і звідки пішов, теплими словами згадував рідну землю. Він по­етизує Донеччину, говорить про неї і у віршах, і в автобіографічному романі «Третя рота». Душа поета була відкритою і широкою, як донецькі степи, серед яких він отримував перші уроки життя, де спробував свої сили в поезії. Нехай і не всі згадки були приємними, бо в ті часи мало кому жилося добре, проте роки дитинства та юнац­тва людина завжди згадує з певною ностальгією, пам’ятає більше доброго, ніж поганого, отож і образ Донеччини в Сосюри сповнений чутливості та ніжності:

Я починався відтіля,

Де шум заводів даль колише.

Ясні Донеччини поля Мені на світі наймиліші.

Одним з перших творів, де поет згадує рідні місця, «де шахти иа горі щодня малюють зорі», була поема «Червона зима», ліричного героя якої автор писав з себе. Вона емоційна, сповнена сильних

почуттів, які переживав не тільки автор, а й багато його сучасників. У ранній ліриці Сосюра багато говорить про те, як реагували донба- сівці на ті зміни, що відбувалися в суспільстві. Його вірші були актуальними на той час, адже робітники заводів та шахтарі вітали революцію, сподівалися на краще. А кому, як не Сосюрі, було краще знати, про що мріє Донбас, адже і сам він не раз бачив «дивний сон в півтемному забої... під кайла спів дзвінкий*.

Проходили роки, та пам’ять про рідну землю жила і міцніша­ла. І знову в Сосюриних творах згадується і Третя Рота, і вулиця Червона, якою він ходив до школи, й суворі дебелі мешканці цього загартованого робітничого краю. Навіть образ батька для поета не­від’ємно пов’язаний із шахтою:

Проміння лампочки, як цятка,

І стояків ряди міцні.

Забута штольня, там, де татка Дзвеніло кайло в глибині.

Поет сміливо вводить у свої твори шахтарську професійну лек­сику, точно передає особливості місцевості, деталі шахт. А, можливо, саме він відкрив більшості українських читачів Донеччину, пока­зав, що цінна вона не тільки промисловістю. Адже земля наша пре­красна, і нехай для багатьох вона здається непишною і вкритою вугільним пилом, проте для донбасівців — вона найкрасивіша. Сосюра зміг опоетизувати і навіть романтизувати рідний край, вір­ші його сповнені щирої любові та вдячності. І як би він не любив інші міста, проте рідна земля завжди залишалася найближчою:

Київ, Київ, тебе я люблю,

А ще дужче люблю Третю Роту.

Хто б ще міг створити такий ніжний ліричний образ «залізної» землі: «Ти простягла в блакить залізні руки й неначе дзвониш у небесний дзвін*. Для Сосюри всі ці димарі, залізобетонні конструк­ції не спотворюють землю, а поєднують її з небом.

А як часто згадує поет рідні місця в інтимній ліриці. І це не дивно, адже там, де проходили юнацькі роки, залишилося й багато чудових згадок:

Там, де гуляли ми з тобою В шахтарськім місті в дальні дні,

Копри і верби над рікою В моїй донецькій стороні.

Сосюра проніс любов і повагу до рідної землі, до своєї малень­кої батьківщини крізь усе життя. Він пишався сзоїм походжен­ням, тим, що вийшов з краю працелюбних і загартованих людей. І я