ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 11 клас Добавить сочинение

ПОКАЗ ВІЙНИ ЯК ТРАГЕДІЇ НАРОДУ (за романом КХ Яновського «Вершники»)

І  варіант

Народжений і вихований українським степом, Юрій Яновський одержав від природи романтичне світовідчуття. Він закроєний був на високе місце в царині художнього слова і зайняв його поруч із найвидатнішими постатями національної культури.

У середині 30-х років XX століття Юрієм Яновським був на­писаний дивний і прекрасний історико-революційний роман у новелах «Вершники», сповнений трагізму і водночас світлої радості за майбутнє українського народу.

Письменник знову, як і в попередніх творах, повертається в роки громадянської війни. На сторінках «Вершників» заблискотіли шаблі, здибились знавіснілі коні, а брат братові почав знімати голову з плечей, як у якомусь моторошному кіно. Страшна трагедія тієї доби... Брат убиває брата, батько — сина, діти роблять замах на матір. Війна запанувала навіть у душі людській.

Із братами Половцями ми знайомимося у першій новелі «По­двійне коло». Зійшлися у герці армійські загони різних політич­них поглядів, і по черзі на землю летять голови братів (денікінця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса). Вони опинилися з різних боків політичних барикад і своїми діями спричиняють освя­чений більшовизмом розпад роду людського. На перший план ви­ходять закони класової боротьби, а ми ж знаємо, що сила в єдності, в любові до ближнього. Забули про це брати, забули, що «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду», бо обдурено їх різними гаслами і закликами.


Несе війна нещастя і батькам. Письменник майстерно відтво­рив горе матері-страдниці, нещасного батька. Усі сини були милі батьківським серцям, хоч і не всі були путящі (Андрій — ледащо, Панас — контрабандист). Матері болить навіть подряпинка на ди­тині, а що вже говорити про її загибель, особливо якщо уявити смерть однієї дитини, заподіяну іншою. А як страждало серце батька, коли він бачив непорозуміння між синами!

Скупими штрихами змальована постать старої Половчихи. Її портрет немов різьблений із граніту. Лише два означення і порів­няння («...одежа на ній віялась, мов на кам’яній», «вона була висо­ка і строга, як у пісні»), кілька разів повторюючись, підносять її образ до символічного узагальнення і розкривають справжні по­чуття матері, закам’янілої від тяжкого горя. Оскільки стара Полов- чиха «стояла на чолі родини... мов скеля в штормі», то трагедія її навіть подвійна: вона переживає не тільки смерть синів, але й спо­стерігає за процесом розпаду роду.

Ототожнює письменник трагедію роду Половців із горем усієї України, яка в той час теж губила кращих своїх синів, не маючи змоги зберегти рід український.

Юрій Яновський застерігає всіх нас від ворожнечі, кличе до єд­ності, спільності, бо тільки вони зможуть дати сили зберегти наш рід. Особливо актуально звучать його перестороги в наш час, коли навколо точаться війни і коли так важко знайти спільну мову не тільки з чужими, але й зі своїми.

II варіант

У листі до Ю. Яновського Олесь Гончар писав, що ця книга «творилась при такій духовній погоді, при високих температурах для творчої спеки, що й «Слово о полку». Таким чином справжній художник слова вшанував творчий здобуток іншого художника.

І події, і народні герої зображуються в романі в піднесеному й героїчному ключі. Дух народної героїки загалом був притаманний його творчості: «О дев’ятнадцятий рік поразок і перемог, кривавий рік історичних баталій і нелюдських битв, критичний по силі, не­зламний по волі, затятий і ніжний, наріжний і вузловий, безсонний дев’ятнадцятий рік».

Процитований ліричний відступ дає уявлення про загальний піднесено-романтичний стиль усього роману «Вершники», і його можна було б поставити епіграфом до всієї книги. Однак, не втрачаючи почуття естетичної міри, письменник чергує лірико- романтичний тон з трагічним, живописні образи та пейзажні кар­тини з гротеском. Великої художньої сили автор досягає там, де зображує вірогідні події на півдні України, об’ємно й лаконічно


малює образи справжніх героїв, ідучи в цьому за традиціями на­родних дум.

Кожний герой у «Вершниках» дістав свою політичну характе­ристику: петлюрівець, денікінець, махновець, більшовик. Уже в пер­шій новелі «Вершників», де дія відбувається в степу під Компаніїв- кою, зійшлися в герці армійські загони різних політичних погля­дів, і по черзі на землю котяться голови братів Половців — денікін- ця Андрія, петлюрівця Оверка, махновця Опанаса, а стинають їх з плеч один одному самі ж брати. Незнищеним залишається тільки більшовик Іван Половець, і це цілком зрозуміле художнє втілення тієї історичної ситуації, яка існувала в часи Яновського, але голов­ним є інше: страшний мотив убивства братами один одного, мотив знищення роду.

Серед кривавої битви спочатку вихоплюється тільки одна деталь: Оверків «чорний шлик віявся по плечах». Далі надзви­чайно стисло зображуються денікінці, а поряд із ними — офіцер російської армії Андрій, який проклинає Оверка «руським сер­цем, ім’ям великої Росії-матінки». Андрій забув, що був україн­цем. Зненавидівши Україну, зненавидів і своє коріння. Чи не це спричинило його загибель?

Брати, які належать у цій кривавій битві до різних таборів, все- таки дуже схожі один на одного: «Високий Андрій став іще вищий, Оверко бавився шликом, мов дитина чорною косою, вони були висо­кі й широкоплечі, з хижими дзьобами й сірими очима». Красиві брати Половці серед бою, та страшно те, що руйнують вони свій рід, знищуючи один одного. І підсумкова промова переможця Івана Половця, більшовика, не переконує читача в тому, що навіть задля таких ідей варто йти на вбивство: «Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас і Карл Маркс».

Мотив розпаду людського роду, що почався з приходом рево­люції, є тільки одним з мотивів роману, однак одним з найважливі­ших, і прикладом цього може бути сцена, в якій брати убивають один одного, незважаючи на заповіт батька.

У сцені битви в степу під Компаніївкою читаємо такі вражаю­че жахливі рядки: «Дехто простягав руки, і йому рубались руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись предсмерт- ною тугою, і його рубали по чім попало і топтали конем». У цій війні немає нічого святого, втрачається цінність людського життя, цінність особистості.

Війна постає в романі як трагедія. Але в той же час на війні


 

виковуються людські особистості, тут завжди є місце для подвигу. Показуючи в кожній з новел нові й нові епізоди громадянської війни і нових дійових осіб, втягнутих в круговерть подій; Ю. Янов­ський розповідає і про героїзм окремих персонажів, і про героїзм масовий. Наприклад, ми спостерігаємо, як поранений і морений тифом командир Донбасівського революційного полку Чубенко веде крізь ліси, крізь сутички з ворогом свій полк. Це людина непохит­ної волі, політично мудра і дотепна, яка творить свій подвиг: «І ліс стояв рівно округ, підпираючи небо, похитувався й рипів, як корабель­на снасть. Загін просувався крізь цю врочистість та похмурість, на небі відбувалося трагедійне видовище, на небі сунулися з гір льодо­вики і вкривали цілі континенти, айсберги плавали серед морів, на небі материки роз’єднувались і відпливали в океани...»

У сцені просування загону, написаній в традиції народних дум, поданій через сприйняття хворого Чубенка та оповідача, дається начебто підсумковий акорд розповіді: «Тільки обвішаний патрона­ми авангард був наче з заліза».

Ю. Яновський був письменником-романтиком, якого надихала ідея революції, надихала ідея оновлення людства під новими пра­порами. Та якщо ми скажемо, що письменник оспівував революцію, то таке судження буде дуже однобоким. З притаманною кожному талановитому митцеві гостротою зору він бачив і руйнівну силу війни, і нищення таких одвічних цінностей, як рід, спокійна мирна праця. Війна не захоплює митця як сам процес, та цікавить його в сенсі формування людської особистості під впливом незвичайних обставин, здатності людини до подвигу.

II      варіант

Так проходили дні, місяці і, нарешті, роки. По селах, містах і містечках лютувала громадянська війна.

М. Хвильовий

Багато хто з українських письменників відтворив події грома­дянської війни в Україні, бо багатьох із них вона торкнулася особи­сто. Та це й не дивно, бо, мабуть, не було такої людини, яку б не зачепила війна. Розглядаючи події того часу з різних боків, М. Хви­льовий, Г. Косинка, В. Підмогильний, Ю. Яновський змалювали жахливі, криваві картині.

Війна завжди приносить лише лихо й нещастя. Вона відбирає у людей усе, що вони мали, позбавляє найдорожчого — життя. І якщо доведеться воювати і вмерти, захищаючи свою Батьківщину, — то це подвиг, а воювати в межах рідної країни, вбиваючи своїх співвіт­
чизників і, не доведи Господь, рідних, — то це безглуздя. Свій про­тест проти кривавої різні, яка нібито необхідна задля нового життя, виразив романтик-революціонер Юрій Яновський у романі «Верш­ники».

Громадянська війна в романі змальована по-справжньому ге­роїчною і романтичною. Це романтизм революційного піднесення народу. «У своєму романі «Вершники», — писав Юрій Яновський, — я намагався... показати справжніх натхненників і полководців гро­мадянської війни... вивести на сторінки книги трудящий народ — його сталеварів, селян, шахтарів, його інтелігенцію...». Так пись­менник підкреслював, що воював весь народ, всі його прошарки. Але, показуючи героїзм народу в громадянській війні, автор відтво­рює весь трагізм подій того часу.

Роман «Вершники» — це класичний зразок художнього вті­лення болючих роздумів автора про непростий час в історії рідного народу, про час, коли втрачаються істинні, вічні цінності, заперечу­ються основи народної моралі, етики, забувається святий родинний -обов’язок, національні корені, залишаються лише переконання, лише ■£онатичне бажання служити високим ідеям, заради яких брат уби­ває брата. Бій у степу під Компаніївкою, зображений у новелі «По­двійне коло», символізує собою всю складну ситуацію в Україні, що склалася під час громадянської війни.

Відтворюючи революційну героїку, малюючи позитивних пер­сонажів — рядових бійців, уособленням яких у творі виступає лис­тоноша, мудрих полководців, Мусія Половця і його дружину, Янов­ський не вдається до ідеалізації революції, він правдиво зображує весь трагізм наслідків громадянської війни, показує, яке лихо вона несе народові, які страждання, автор апелює до загальнолюдських цінностей і говорить війні «НІ».



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 11 клас | Добавил: 00dima (20 Февраля 2013) | Обновлено | Просмотров: 3583 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2025
Хостинг от uCoz