КІНОФІЛЬМ, ЯКИЙ СПОДОБАВСЯ

Історія розвитку кінематографії одночасно і зовсім коротка в масштабах всесвітньої історії, і досить довга у порівнянні з люд­ським життям. Уже відшуміло XX століття, яке принесло нам так звані «живі картини», яке прикувало мільйони людей Землі до ве­ликих полотен кінотеатрів та невеличких «блакитних» екранів те­левізорів. Глядачі співпереживали стражданням екранних героїв, раділи разом з ними, плакали й сміялися. З часу появи перших кінострічок пройшло багато часу, німе чорно-біле кіно змінилося кольоровим звуковим, стереокіно, відеофільмами. Але глядачі все так же захоплено дивляться і старі фільми, і нові стрічки, чекаючи зустрічей з улюбленими кіноартистами.

Ми вже змалечку звикаємо до цього надзвичайно цікавого й чарівного мистецтва — мистецтва кіно. Спочатку ми дивимося ди­тячі фільми, потім разом з батьками знайомимося з найкращими шедеврами світової кінематографії. Не сумніваюся, що кожен су­часний українець може назвати найвідоміших російських та зару­біжних режисерів та акторів, таких, як Кончаловський, Тарковський, Бессон, Тарантіні та інших. Але чому ж український глядач не зга­дує перш за все українських режисерів, українське кіно? Адже воно теж варте нашої уваги. Це кіно — перлина нашої національної культури, вияв нашої національної ментальності, вміння відтвори­ти красу свого живого життя у кінематографі.

Починалося українське кіно з шедеврів Олександра Довжен­ка — відомого українського письменника, сценариста і режисера, творця перших наших національних кіношедеврів. У своїх стріч­ках творцеві вдалося відтворити прекрасні порухи людської душі, боріння людини за місце у світі, красу творчої праці і почуттів. Одеська кіностудія, на якій працював 0. Довженко, гідно продов­жила роботу відомого всьому світові митця, роботи якого стали те­пер надбанням нашої кіноскарбниці.

Українське кіно зачаровує глядача своєрідним вмінням поєд­нати у кінострічці красу української природи з урбаністичними пейзажами, історичні сюжетй із сучасними, сатиричні історії з гли­боко ліричними картинами. Слід згадати відомі всім екранізації

класичних творів «Ніч перед Різдвом», «Тіні забутих предків», «Ро- ксолана», «Вогнем і мечем», «Переяславська рада», цікавий іроніч­ний і легкий фільм «Максим Перепелиця» та інші. Вони ніколи не застаріють для глядача, оскільки є дійсно мистецькими шедевра­ми не тільки української, а й світової кінематографії.

Але я хочу поділитися своїми враженнями від усіма улюблено­го фільму «За двома зайцями», знятого за однойменною драмою М. Старицького. І нехай цей фільм не новий, і над ситуаціями, в які потрапляли його герої, сміялися ще наші батьки, ми все одно із задо­воленням дивимося його, оскільки цей фільм стоїть на набагато ви­щому рівні, ніж велика кількість сучасних «мильних опер» — серіа­лів із нудним і безбарвним сюжетом, «мертвою» грою акторів.

Цей фільм, такий легкий і смішний, насправді являє собою во­девільне розкриття досить глибокої життєвої ситуації, пов’язаної із людською підступністю, бажанням скористатися чужою довір­ливістю, бажанням збагатитися за чужий рахунок, із зрадою, і, на­впаки, справжніми людськими почуттями, їх щирістю, правдивістю, красою. Головний герой фільму Свирид Петрович Голохвастов — це гіперболізоване втілення всіх характерів юнаків-жевжиків, для яких вдале одруження стало єдиним способом реалізуватися й закріпитися в соціальному житті, покращити своє становище. Для таких людей праця не є сенсом існування, вони, наче безтурботні метелики, літають життям, не помічаючи, що руйнують при цьому людські душі. Так і Свирид Петрович прагне одружитися з негар­ною і дурнуватою Пронею Прокопівною, щоб жити безбідно. Дівчи­на, незвикла до чоловічої уваги, відразу ж тане, не розуміючи, що Голохвастов зовсім не любить її. Здається, що ситуація розвиваєть­ся за планом Свирида Петровича, однак саме в цей момент жевжик зустрічає Галю — втілення краси й цноти, справжню мрію кожного чоловіка. Голохвастов закохується і розривається надвоє: він має одружитися з Пронею з розрахунку і хоче бути з Галею через ко­хання. Дійсно, Свирид Петрович погнався за двома зайцями, та жодного не спіймав, оскільки брехня завжди виходить на світ Бо­жий, ніколи вона не залишається непокараною. Саме в день весілля інтриги Голохвастова, чи як називає його батько Проні «Голохвос- того», розкриваються, і він з ганьбою мусить залишити Київ. Фіналь­на сцена фільму просто блискуча: Свирид відступає, осміяний усі­ма оточуючими, Проня Прокопівна плаче і лається (вона зовсім не варта жалощів, бо сама досить жорстока до своїх близьких, байду­жа до них), а Галя зі своїм коханим гордо спостерігають за цим — саме вони є у фільмі втіленням позитивних рис.

Фільм, знятий кілька десятиліть тому, славиться блискучою грою прекрасних українських акторів, майстерно знятими сценами, пре­красними лінгвістичними каламбурами, які роблять образність кі-