СКІЛЬКИ ТИ ЗНАЄШ МОВ — СТІЛЬКИ РАЗІВ ТИ ЛЮДИНА

/ варіант

Скільки мов може знати людина? Скільки мов повинна знати людина? Це залежить від того, в якій країні, в якому оточенні вона живе. Але ніколи ще не траплялося такого, щоб знання мови зава­жало людині. Чи не так?

У нашому суспільстві, на жаль, проблема мови стоїть дуже гос­тро, незважаючи на те, що йдеться про нашу національну україн­ську мову. І дехто з батьків, особливо в східних регіонах України, вважає, що дитині достатньо вміти спілкуватися російською, а без української можна обійтися. Чи праві вони? Звичайно ж, ні! Займа­ючи таку позицію, вони свідомо обкрадають свою дитину, позбавля- ючи її того багатства, яке може дати їй знання ще однієї мови.

Людина може знати дві, три, навіть десять мов, вільно спілкува­тися ними. І це допомагає їй у спілкуванні з іншими людьми. Адже кожному на цій землі буде приємно почути звертання рідною мо­вою, тому що це виявлення поваги до людини, її національної куль­тури, її гідності. І жителі кожної країни знають і поважають свою мову, плекають її. Тому, приїжджаючи в іншу країну, ми намагає­мося вивчити хоча б два слова тією мовою, якою там говорять.

Мова — це не просто набір слів, це своєрідний спосіб виражен­ня свого національного світосприймання, своєї ментальності. Тому у кожного народу внутрішня структура мови своя, як і своєрідний спосіб сприймання світу. Тому, вивчаючи мову, ми не просто запа­м’ятовуємо слова, а проникаємо у спосіб мислення народу, що гово­рить нею. Згадаємо, як говорив про свою рідну мову герой твору М. Куліша «Мина Мазайло» Мокій: «А то ще кажуть: миска з кру­тими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському — на про- ізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати... Наприклад, треба українській неписьменності берега дати! Ах, Улю. Як ще ми погано знасмо українську мову. Кажемо, наприклад, потяг іде третьою швид-

кістю, а треба — поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата... Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бу­боніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, па­тякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти...» Не можемо не погодитися з цим літературним персонажем, а ті при­клади, які він наводить, можемо доповнити своїми.

Буває дуже цікаво порівнювати слова однієї мови з відповідни­ми словами іншої, тому що це відкриває особливості народного ми­слення. Наприклад, в російській мові є слово «смислґ», яке перекла­дається аж кількома українськими: значення, сенс, глузд, зміст. А як би ви переклали російське «положение»? Знову ж таки кількома українськими: положення, становище, стан. І кожне слово буде вживатися зі своїм відтінком, у своєму словесному оточенні.

Інколи через незнання мови може виникнути непорозуміння. Наприклад, якщо дівчину назвуть вродливою, росіянка може й об­разитися, тому що в російській мові «уродливьій» — значить, не­красивий. Українське слово «вовна» нагадує російське «волна», та має зовсім інше значення; те ж саме зі словом «чоловік», що в українській мові називає тільки особу чоловічої статі, а в росій­ській — взагалі людину. Як же цікаво, виявляється, людині, яка знає вже хоча б дві мови!

Спробуємо тепер порівняти фразеологічні одиниці російської та української мови. Здається, вони дуже схожі, але різне ставлен­ня до тих самих життєвих явищ виражається і тут. Наприклад, замість «глухая ночь» українці говорять «глупа ніч», і росіяни не могли б їх зрозуміти правильно, думаючи, що ніч недостатньо розум­на. А замість російського фразеологізму «окольньїм путем» укра­їнець просто скаже — «манівцями».

А чи знаєте ви, що англійці говорять на сильний дощ «rain as cats and dogs», що у дослівному перекладі означає приблизно «дощ, як кішки й собаки»? Нам видається дивним таке порівняння, адже ми про такий дощ говоримо, що він як з відра. А от англійці, вияв­ляється, сприймають це зовсім інакше.

Як цікаво нам дізнатися про те, що, можливо, французька назва Булонь походить від нашого давнього слова «оболонь» і потрапило у французьку мову тоді, коли ці землі захищали від ворогів руські вої­ни. Але бувають і своєрідні мовні казуси, про які ми дізнаємося, ви­вчаючи різні мови. От скажіть, чи не відвідували ви заклади харчу­вання із назвою «бістро»? Я навіть снідав колись в «Українському бістро», де подають галушки разом з кока-колою. А що це за слово таке — «бістро»? Це колись запозичене французами російське слово «бьістро», в якому вони поставили притаманний їхній мові наголос на

останньому складі. І тепер ми користуємося цим словом, вимовляю­чи його у спотвореному вигляді. Отже, з мовою необхідно поводити­ся обережніше, щоб не виглядати смішно й безглуздо.

У школі ми, як правило, вчимо три мови: російську, українську і якусь іноземну. І не завжди розуміємо велике значення цього навчання для розвитку нашого мислення, мовного чуття, нарешті, піднесення нашої людької гідності. Адже тільки людині прита­манне свідоме володіння мовою, вміння висловлювати свої думки і почуття за допомогою слів, вміння за допомогою мови створювати шедеври літератури, пісні, що зігрівають серце. І тому недаремно говорять: «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина!».

Не обмежуйте себе, не лінуйтеся вчити мови, щоб не закривати для себе нові сторони життя, не збіднювати себе, знаходити нових друзів і вільно спілкуватися.

II  варіант

Відомий гуманітарій Іван Огієнко переконливо довів: у мові конденсується духовна енергія народу. Та чи тільки енергія? Мова несе в собі генетичну пам’ять народу, його історію, культуру, звичаї. Мова відбиває національний характер, менталітет. Тому, мабуть, і побутує так широко вислів, що людина стільки разів людина, скіль­ки мов вона знає.

Знання мови, досконале володіння нею передбачає не тільки певний запас слів цієї мови, знання граматики, вміння читати, роз­мовляти і розуміти. Знання тієї або іншої мови — це вміння розу­міти те, що в ній закладено, це спроможність відчути, що цю мову відрізняє від іншої, що робить її неповторною, але не в сенсі її гра­матики чи то морфологічних особливостей.

Мовлення — це відображення свідомості людини, в ньому ви­являється спосіб мислення, а, отже, індивідуальність людини. Мов­лення носіїв однієї мови схоже, воно будується на одних принци­пах, адже носії цієї мови належать до одної нації, а, отже, представ­ляють одну національну свідомість, характер, менталітет. Таким чином, мова певного народу — це відображення характеру і мента­літету цього народу, виявлення свідомості, притаманної носіям цієї мови. Звісно, людина, носій менталітету своєї нації, не може стати носієм менталітету того народу, мову якого вона прагне вивчити, бо це закладено в генетичній пам’яті народу. Але, вивчаючи мову, людина може максимально наблизитись до суто національного, зро­зуміти його.

Вивчаючи мову, людина паралельно має ретельно ознайомитися з історією країни, мова якої її цікавить, з її традиціями, звичаями, обрядами, з її повір’ями, святами, з усім тим, що може виявити