«Сонячні кларнети» Павла Тичини - унікальне явище у світовій ліриці

I.      Ренесанс української поезії. (Збірка «Сонячні кларнети» Павла Тичини ви­йшла в Києві в приватному кооперативно-видавничому товаристві «Сяйво» наприкінці 1918 року тиражем 1000 примірників. Як зазначає Д. Павличко, вона засвідчила, що розпочався ренесанс української поезії. Молодий Тичина намагається охопити найширше коло життєвих проблем: кохання, сенсу буття людини, життя і смерті, сутності людини та мети її існування.)

II.     Тематичні групи збірки. (До збірки ввійшло 44 поезії, які умовно можна поді­лити на три тематичні групи.)

1.     Усвідомлення законів природи і життя. (До першої тематичної групи на­лежить лірика з пейзажними і любовними мотивами — «Гаї шумлять», «О панно Інно...», «Сонце» та ін. Для них характерна образність та відо­браження розуміння законів природи. У цих творах утверджується думка, що природа — джерело життя, з неї людина черпає натхнення й оптимізм.)

2.     Засудження жорстокості й насильства. (До другої групи належать вірші, у яких розповідається про горе, яке принесла народу Перша світова вій­на — «Хтось гладив ниви», «Іще пташки...». У цих поезіях засуджується жорстокість і насильство. Поет майстерно передає найтонші настрої і по­чуття.)

3.     Роздуми про революційні події та їх наслідки. (Третя група тематично по­єднується з другою — це розповідь про революційні події та їх наслідки для України. Письменник із позицій власного розуміння добра і зла, справед­ливості й народної моралі осмислює, що несе революція українському на­родові, — «Одчиняйте двері», «По блакитному степу» та ін.)

III.     Сонячний кларнетизм Тичини. (Характеризуючи лірику раннього П. Тичини, Ю. Лавріненко використовує термін «кларнетизм», який походить від назви збірки письменника «Сонячні кларнети». В українській ліриці це явище уні­кальне і неповторне. В чому його особливість? У тому, що Тичина символізм уміло переплітає з елементами авангардизму, імпресіонізму, імажинізму, а ра­зом з тим — і неоромантизму, неореалізму та необароко. Як зазначав Ю. Лав- ріненко, кларнетизм вказує на «активно ренесансну одушевленість життя», перейняту енергійними світлоритмами, сконцентровану у стрижневій філо­софській «ідеї всеєдності», витворюючи поетичний всесвіт «гармонії сфер» на рівні космогонічних концепцій та втаємничення в істину Вічно Сутнього, органічної єдності «мікрокосму» та «макрокосму», суголосному ментальному «кордоцентризму» та антеїзму. Особливе місце в синкретичному кларнетиз- мі посідає панмузична стихія, котра приборісує хаос, постаючи домінантним принципом тичининської поетики, в якій відбився критично переосмислений досвід народної пісні та символізму.)

IV.     Найхарактерніша особливість збірки. (Багато дослідників вказують на му- зичність «Сонячних кларнетів» як найхарактернішу особливість цієї збірки. «Насамперед музика» — цей заклик французького поета П. Верлена активно впроваджувався у життя в модерністській поезії кінця XIX — початку XX ст. Теоретики і практики символізму не раз проголошували, що «поезія є вну­трішня музика» і що «музика — скелет поезії». І Тичині вдалося зробити те, чого так довго і без особливих успіхів домагалися модерністи: він знайшов не бачений досі синтез словесних і музичних способів вираження. П. Тичи­на досяг такого синтезу саме тому, що «озвучував» поетичний твір не тільки через сонорику слова, а й через його семантику. Основа художнього успіху П. Тичини полягає в тому, що він, спираючись на найвагоміші досягнення поетичної форми кінця XIX — початку XX ст., зумів у символістських пошу­ках вибрати для себе найцінніше, піднести його на новий, вищий рівень. Од­ночасно поет зберіг те основне, чого не могли зберегти символісти, — образ­ну сутність слова.)