В. Симоненко - «витязь молодої української поезії» (Олесь Гончар)

Я люблю поезію, мені подобаються твори багатьох поетів, але найбільше я лю­блю читати вірші В. Симоненка. Поезії талановитого юнака справили на мене ве­лике враження. Я забуваю про все, коли гортаю збірку його творів.

Василь Андрійович Симоненко народився 1935 року в селі Бієвці на Пол­тавщині, яка дала українській культурі багато щедрих талантів. Після закінчен­ня школи він вступив до Київського університету на факультет журналістики. З 1957 року молодий кореспондент починає працювати в газетах міста Черкаси, а згодом — власним кореспондентом «Робітничої газети». У цей час він написав кращі свої поезії.

Василь Симоненко палко й ніжно, як матір, любив Україну. Рідному краю він присвятив усе своє життя. Поет був переконаний, що у людини Батьківщина, як і мати, — одна. І ніхто не повинен вибирати її або міняти на іншу:

Можна вибирати друзів і дружину.

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Можна вибрать друга і по духу брата.

Та не можна рідну матір вибирати.

Свої щирі й глибокі почуття до рідної землі поет висловив у багатьох творах. Безмежна відданість Вітчизні, особливо у тяжкі для неї години, звучить у рядках:

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю,

Я в твоєму імені живу.

Василь Симоненко прагне до нового, ще не відкритого людиною. Його тво­ри звучать і сьогодні актуально, вони близькі й зрозумілі кожному молодому чи­тачеві:

Хто сказав, що все уже відкрито?

Нащо ж ми народжені тоді?

Як нам помістити у корито

Наші сподівання молоді?

У віршах «Люди — прекрасні...», «Ти знаєш, що ти людина?» та «Я...» поет по­лемізує з тими, хто вважає людину часткою сірої маси, доводячи, що люди — пре­красні, що їм пощастило жити на казковій землі. Тільки чомусь у людей камінні души і замкнені серця. Якщо люди не схочуть бути щасливими на своїй землі — не стануть сильними, не будуть любити — грядущі можуть сказати: «...'їх на зем­лі не було». Василь Симоненко не погоджується з тим, що людина після смерті зникне безслідно, ні! «Люди часто живуть після смерті!» — заявляє поет. Славні вчинки та добрі діла роблять людину безсмертною. Якщо все своє життя присвя­чувати рідному народові, то, «їй-право, не страшно вмерти». На переконання по­ета — «страшно мертвому жить».

До роздумів спонукають невеликі вірші-роздуми митця про людину й суспіль­ство:

Мало великим себе уявляти —

Треба великим буть.

Характерною особливістю поезії Василя Симоненка є те, що багато уваги він приділяє простій людині, бо вона, за його словами, — «найскладніша».

Василь Симоненко — справжній майстер слова. Його поезія, смілива, одверта, ніжна й гнівна, завжди знаходитиме свого читача.