В. СТУС АНАЛІЗ ТВОРУ «0 земле «трачена, явися»

У Василя Стуса є такі рядки: «Довіку не буде із мене раба, душа переважить полони». Саме ці слова стали життєвим девізом поета.

Літературне середовище України 60-х років не надто гостинно прийняло упер­того, безкомпромісного молодого донбаського поета Василя Стуса, який виявився незручною людиною, адже його безкомпромісність була природною, а не показ­ною. Запальний, нетерпимий до будь-якої несправедливості, поет особливо боля­че сприймав спроби тоталітарного режиму витравити останні рештки духовності нашого народу, зрусифікувати Україну, знищити рідну мову.

Незважаючи на утиски й переслідування, Стус пише твори, займається гро­мадською діяльністю. Він знав, який тернистий шлях чекає на нього, але не праг­нув «сховатися од долі». У січні 1972 року поета було заарештовано й засуджено до 5 років ув’язнення, а у травні 1980 року знову заарештували, засудили вже на 10 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Перебуваючи в таборі, поет пише вірш «О земле втрачена, явися».

Вид лірики: патріотична.

Жанр твору: ліричний твір.

Провідний мотив твору. Перебуваючи в ув’язненні, поет мріяв про повернен­ня на рідну землю. Саме це й стало провідним мотивом твору.

Композиція твору. Вірш «О земле втрачена, явися» належить до невільницької лірики. Твір має обрамлення, яке підкреслює тужливий настрій ліричного героя.

Образи твору. Головний образ твору — ліричний герой, ув’язнений на бага­то років у таборах. Він згадує рідну землю, подумки повертається «у дні забуті», де «сонця клопочуться в озерах, спадають гуси до води», де сині ниви, «світання пелехаті» і «солодавий запах винниць». Низка риторичних питань підсилює по­чуття смутку ліричного героя за втраченою вітчизною, образ якої зримо прогля­дається у творі.

Мовні засоби твору. У творі використано такі художні засоби:

епітети «зболений сон», «дні забуті», «усеблага покута», «далекі пожиттєві ери: сині ниви», «чорне вороння лісів», «світання тіні пелехаті» передають настрій три­воги, неспокою; «солодавий запах винниць», «мосяжний (мідний) перегуд джме­лів», «пшеничні руки», «безберегість полів», «жаром спечені уста», «западиста доли­на», «вільготні лети» передають зміну настрою: тепло на душі від спогадів про гарне;

метафори «лазурово простелися», «поверни у дні», «дня розгойдані гарілі», «бризкіт райдуги в крилі», «росою згадок окропи», «сонця клопочуться», «роз­танули сліди», «душу порятуй» здебільшого містять дієслова у формі наказового способу, що втілюють мрії поета. Це звучить як заклинання;