Твір «Ви знаєте, як липа шелестить...» П. Тичина написав 1911 року. Вірш є першим друкованим твором поета, який виявив неабиякий талант. Твір не належить до жодної збірки, лише пізніше автор включив його у збірку «Сонячні кларнети».
Вид лірики: інтимна.
Жанр твору: ліричний вірш, або елегія.
Провідний мотив твору — світле й радісне почуття кохання весняної місячної ночі.
Композиція твору. Твір складається з двох частин — двох шестирядкових строф. Поет використовує характерний для фольклору прийом паралелізму, зображує світ природи і світ людини. Обидві частини починаються риторичним
питанням. Поет зображує не просто картину місячної ночі, а розгортає палітру почуттів: ліричний герой ніжно кохає і боїться навіть ніжністю порушити сон коханої. Вона дихає, як тихо шелестить липа. Тут відчутні алітерації на х—т—с—л, що створюють звуковий образ ночі з притишеними звуками.
Мовні засоби твору. Епітети «місячні весняні ночі», «старі гаї» допомагають уявити зорові образи;
метафори «піди збуди, цілуй їй очі», «липа шелестить», «сплять старі гаї», «чують дідугани», «бачать крізь тумани» поступово переконують читача: ці гаї вічні, скільки разів вони чули слова кохання! Але ж і кохання — вічне;
риторичні питання «Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?» звертають увагу читача на те, чого не помічають люди: світ навколо чарівний;
риторичні оклики «А солов’ї! Та ви вже знаєте, як сплять гаї!» передають емоційне ставлення ліричного героя до того, що він бачить.
Версифікація твору. Розмір вірша — чотиристопний ямб із пірихієм з усіченою стопою; перехресне римування: шелестить — спить; носі — очі; спить — шелестить.
Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? —
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
У вірші «Ви знаєте, як липа шелестить...» устами ліричного героя П. Тичина проголошує гімн коханню, висловлює радість від того, що в місячну ніч поряд із ним кохана. І у спілці з ним сама природа — вічна, як і кохання. Автор звертається безпосередньо до читача, а обірвані, незакінчені речення-умовчання роблять поезію щирим зізнанням у найромантичніших почуттях.
Похожие сочинения
| 
