ВИСЛОВЛЕННЯ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ ЧЕРЕЗ ПОКАЗ КАРТИН РІДНОЇ ПРИРОДИ У ВІРШІ В. СОСЮРИ «ЛЮБЛЮ ВЕСНУ*

І варіант

Чарівні краєвиди рідного краю оспівував не один український письменник. Не обминув цю тему і видатний поет Володимир Со­сюра. У своїй поезії «Люблю весну» він дуже майстерно відобразив ті перетворення природи, які відбуваються весною. Та картина, яка постає перед очима по прочитанні поезії, переносить читача у пишні сади із запашними квітами:

Люблю весну, та хто її не любить, коли життя цвіте, як пишний сад.

І мов у сні, шепочуть листя губи, і квіти шлють солодкий аромат.

Читач ніби чує, як плюскоче річка, як щебече соловей від щас­тя. Можна навіть відчути, як сонце доторкається до обличчя:

Люблю весну, коли плюскочуть ріки, коли рида од щастя соловей і заглядає сонце під повіки у тишині задуманих алей...

Але крізь описи природи не можна не відчути любов поета до рідної землі, візьмемо хоча б той рядок, у якому поет із замилу­ванням змальовує українські хатинки, які біліють вночі під про­мінням місяця:

Люблю, коли блукає місяць в травах, хатини білить променем своїм...

Не забув Володимир Сосюра згадати і про журавлів, які курли- чуть у небі. Адже українці надавали цим птахам символічного змісту. Вважалося, якщо журавель збудує на якійсь хаті гніздо, буде тій хаті щастя. Саме тому руйнувати журавлині гнізда суворо забо­ронялося. Зруйнуєш гніздо — станеться лихо.

Володимир Сосюра зображує, які зміни природи відбуваються у рідному краї з приходом весни. Він надзвичайно опоетизовує усі прояви весни, яка накидає на його країну квітуче покривало, робля­чи її ще прекраснішою.

II    варіант

Мені здається, що жодна людина у світі не може залишитися байдужою до краси тієї землі, на якій вона народилася і зростала. І Володимир Сосюра — не виняток. Все своє життя він присвятив служінню Батьківщині, рідному народові. Його думки і почуття знайшли відбиток у творчості.

Якою любов’ю і захопленням бринять рядки вірша «Люблю весну»:

Люблю весну, та хто-її не любить, коли життя цвіте, як пишний сад.

І мов у сні, шепочуть листя губи, і квіти шлють солодкий аромат.

Стає зрозуміло, що і в серці поета наступила весна, і йому хо­четься ридати від щастя, як солов’ю, що нарешті повернувся до рід­ного краю.

День змінюється ніччю — теплою, ласкавою, наповненою міся­чним сяйвом, пахощами квітів. Від цієї картини стає затишно і спокійно, мов поряд з ненькою.