ЗВОРУШЛИВІСТЬ ПОЕЗІЙ п. тичини

І варіант

Хочеться зазначити, що Павло Тичина дуже майстерно відтво­рював картини рідної природи. Його поезії відзначаються ліриз­мом та зворушливістю образів. Але мені б хотілося розглянути один з його віршів, який глибоко схвилював мене. Це поезія «Хор лісових дзвіночків», яка розкриває переді мною життя природи, якої ще не торкалася людська рука. З теплотою та любов’ю передає поет почуття лісових квіточок-дзвіночків. Вони живуть своїм власним життям, зна .одяться у гармонії з усім навколишнім світом:

Ми дзвіночки,

лісові дзвіночки,

славим день.

Ми співаєм,

дзвоном зустрічаєм: день!

Ці ніжні квіточки радіють кожному новому дню, який прино­сить їм щось нове. Із радісним дзвоном зустрічають вони тепле, ласкаве сонечко, яке дарує їм світлу тінь та розкішні сни:

Любим сонце,

небосхил і сонце, світлу тінь, сни розкішні, все гаї затишні: тінь!

їх і хмарки, які обов’язково приносять із собою лагід­ний, освіжаючий дощик:

Линьте, хмари,

Ой прилиньте, хмари, — ясний день.

Окропіте,

нам нашелестіте: день!

Радіють вони і затишним гаям, і золотому полю, що розкинуло­ся на далеких просторах:

Хай по полю,

золотому полю, ляже тінь.

Хай схитнеться —

жито усміхнеться: тінь!

Веселий настрій цих дзвіночків передається і мені. Павло Ти­чина зміг змалювати лісові квіти дуже зворушливо, передаючи і своє власне ставлення до них.

Взагалі, читаючи поезії Тичини, я помічав, що всі вони випромі­нюють щире почуття любові до рідної землі. Тому мені дуже імпо­нує творчість цього поета.

Веселять

II    варіант

Я люблю читати вірші. Але одні чомусь беруть за душу, а інші — ні. Понад усе мені подобається пейзажна поезія П. Г. Тичини, бо її ліричність та пісенність проникає до самого серця. Автор так май­стерно володіє словом, що звичайні, прості картини перетворюються на прекрасні та чарівні:

Півні чорний плащ ночі Вогняними нитками сточують,

—  Сонце...

Природа постає перед нами в новому світлі — здається, що по­трапляєш до чудової казки. Бавляться з тінню квітки, посміхаєть­ся до землі сонечко, шепочеться з берегами річка, біжать наввипере­дки з вітром хмари. Як можна не любити все це?

Ще синій ліс не взеленів, але квіток проріст