РІДНЕ ДИВО — НАША УКРАЇНА

І  варіант

Ми живемо у чудовій країні. На мій погляд, Україна — де справжнє диво. І не лише тому, що ми маємо дивну природу. Хоча навряд чи знайдеться інше місце на планеті, де ще збереглися недоторканні степи, де є стільки чудових ланів, де дзюрчать чисті струмочки і так дзвінко співають птахи. Так, і у нашій країні все частіше говорять про забруднення навколишнього середовища. Але ми маємо що збе­рігати. У нашій країні екологічні проблеми ще не досягли розмірів катастрофи. І тОму можна впевнено говорити, що доля усієї цієї кра­си — у наших руках.

Та наша країйа багата не лише ланами й степами, річками й озерами, гаями й дібровами. У нас надзвичайно цікава історія, куль­тура, традиції. А скільки існує чудових свят! Згадаймо, наприклад, різдвяні щедрівки й колядки. Як весело в Україні завжди прохо­дили Різдвяні свята! Люди збиралися разом, співали пісні, ходили у гості, пригощали сусідів смачними стравами, бажали одне одно­му щастя й добробуту. І вірили, що ці побажання обов’язково здійс­няться. І, можливо, у цій вірі, в українській вдачі і є лаша сила. Бо українська історія може пригадати чимало складних періодів — ганьбу, занепад, голодомори тощо. Але вона виживала. Вона відрод­жувалась, знову розправляла крила, розквітала, міцніла.

А ще в нас чудова мова — співуча, ніжна, лагідна. Це мова по­етів і музик. Бо українська мова справді ллється, наче музика. Не випадково так багато українських віршів покладено на музику. Бо коли чуєш такі чудові рядки, так і хочеться співати. Любіть Украї­ну щиро, усім серцем, адже вона у нас, як ненька, єдина! *.

4

II варіант

Минулого літа я відпочивав у таборі,, який знаходиться у лісі. Оскільки я живу в місті, то відразу був вражений чистотою й прозо­рістю повітря. Іноді навіть здавалося, що це повітря якесь солодке й смачне. Величні дерева, таємнича темрява лісової хащі, маленькі пухнасті білочки, кущі з малиною та іншими ягодами — ліс зача­ровує своєю незабутньою красою!

Такі враження були не тільки у мене: майже всі діти з захоплен­ням розповідали про те нове, що побачили навколо табору. А потім ми почали говорити про міста, з яких приїхали. Більшість хлопців та дівчаток мешкали саме у містах, великих і маленьких, відомих і не дуже. Кожне місто по-своєму прекрасне, але є особливість, яка руйнує їх привабливість вщент. За радянських часів міста виника­ли й розвивалися поблизу нових підприємств. Про екологічну чис­тоту раніше ніхто особливо не дбав — і у повітря щодня, щомиті через високі промислові труби виходили тисячі тон отруйних речо­вин. Поступово вони осідали на землі, у воді тощо.

Людина звикає до всього, але сумнівно, що її організм може витримати таке отруйне навантаження. Люди почали більше хворі­ти, раніше помирати. Жити у місті цікаво, але наслідки це має дуже печальні. Перебуваючи з ранку до вечора на робочому місці, людина поступово перестає помічати навколо красу. Вона, занурена у повсякденні справи, стає байдужою, нервовою. Іноді людина про­сто не може знайти себе у житті, і тоді приходять замінники ра­дості, щастя, кохання — алкоголь, наркотики.

Можливо, не варто було говорити про все це, намагаючись роз­повісти про рідну Україну. Насправді, моя країна — найкраща. Стільки мальовничих куточків, скільки є в Україні, мабуть, немає в жодній країні світу. Але ми, українці, ставимося недбало до цих подарунків щедрої природи. Ми своїми руками руйнуємо красу! Наша Україна — це справжнє диво, але його треба оберігати.