НАША ІСТОРІЯ — ШЛЯХ ДО МАЙБУТНЬОГО

I   варіант

в *

Ми живемо у сучасному світі. У світі, де все постійно змінюється і вдосконалюється. І багато хто з нас живе сьогоднішнім днем, замис­люється над тим, звідки виникло життя, чому кожна нація відрізняється від інших, має свої звичаї, традиції, свою історію. Але без минулого неможливе саме життя. Як неможливе воно без думок про майбутнє. З давніх часів із покоління в покоління переда­валися знання, навички, норми поведінки, духовні цінності. Упро­довж багатьох століть у кожного народу виникали свої традиції, звичаї, культура. І'ніколи культура західних країн не зможе стати нашою культурою. І навпаки. Бо люди різних країн відрізняються не лише способом життя, мовою, релігією. Вони відрізняються свої­ми думками, бажаннями, баченням світу, особливостями родин­них стосунків...

Кожна людина, мабуть, хотіла б знати, що чекає її в майбутньо­му. Іноді деякі події майбутнього життя можна передбачити. Так само і майбутнє країни можна прогнозувати, уважно вивчивши її історію. Бо знання історії дозволяє людству побачити помилки, зро­бити висновки і спробувати не повторити гіркого досвіду у майбут­ньому. Історія зберігає відомості про національних героїв, про мужніх воїнів, навіть про простих людей, які своїм життям, своєю працею намагалися покрапати наше життя. На їхньому прикладі ми виховуємо у собі певні риси, які дозволять перетворити наше життя на краще.

II     варіант

Неодноразово я чув від дорослих, що треба вчитися на помил­ках, але не завжди розумів суть цих слів. А потім випадково поба­чив книжечку, яка допомогла мені розібратися в цьому питанні.

Раніше книжки створювали зовсім не так, як сьогодні. Писали їх від руки найрозумніші та найталановитіші люди тієї епохи. Ма­ленькі оповідання й легенди об’єднувалися у великі рукописи, які називалися літописами. Одним з найвідоміших авторів літописів був Нестор. Одна з розказаних ним історій може багато чому навчи­ти нас (я маю на увазі наш клас) та всіх дорослих, що визначають долю нашої держави.

Колись існувала держава Київська Русь, яка не мала єдиного пра­вителя. Князі не хотіли об’єднуватися, кожен хотів влади й слави на власній землі. Таким був і князь Ігор. Забажав він слави, а тому зібрався у похід проти одвічних ворогів русичів — половців.