МОЯ ЗАПОВІТНА МРІЯ

красивий лайнер: його білі боки виблискують на сонці, а корма розс­ікає блакитні хвилі. Мені хочеться ступити на палубу цього велетня і вдихнути морське повітря.

Ось наш лайнер відходить від берега, і рідне місто поступово зникає. А моє обличчя сяє. Корабель набирає швидкість — і ось вже далеко рідні береги. А навкруги — безмежний простір. Потім на обрії з’являється незнайома земля. І чайки сповіщають про те, що берег вже близько. Земля виявляється чудовим островом, на якому ростуть дивовижні рослини. Я дивлюся за борт, і помічаю, як поруч пропливає велика рибина. Її гладенькі боки виблискують під променями сонця і грають різними барвами. А ось сині дель­фіни. Вони вистрибують з воДи, наче вітають мене і запрошують до веселої гри. Потім я висаджуюсь на острів. А навкруги — дивовиж­на природа. Дерева, кущі, квіти. А поміж них — екзотичні тварини й птахи... Після невеликої екскурсії берегом я повертаюсь на човен, і він, набравши швидкість, вирушає назад, до рідних берегів. Мож­ливо, ця мрія для когось наївна й смішна, якась «маленька» й «не­значна», але я вірю, що колись вона обов’язково здійсниться.

II варіант

Мій кращий друг приніс мені сьогодні анкету. У ній треба писати про себе: скільки тобі років, чим ти займаєшся, що ти полюбляєш, які твої улюблені артисти й співаки, що ти любиш їсти і подібне. Потім треба вклеїти свою фотокартку чи намалювати свій портрет.

Завдання ці мені видалися нескладними, залишилося тільки останнє питання: твоя заповітна мрія. Чесно кажучи, я не знаю, що відповісти на таке питання. Погортав сторінки анкети: хтось мріє стати архітектором, хтось мріє навчитися керувати машиною, хтось хоче нову комп’ютерну гру, хтось просто хоче, щоб батьки придба­ли комп’ютер, собаку чи щось подібне.

Собаку я не хочу, тому що трошечки їх боюсь. Кілька років тому я вийшов гуляти. На дворі бігав чийсь собака. Раптом я зацікавив його. Пес подивився на мене, а потім почав лаяти. Я злякався і пустився бігти. Собака за мною. Тут втрутилася якась жінка. Вона нагнулася додолу, ніби хотіла взяти камінчик, а потім голосно на­казала собаці замовкнути. Так собака заспокоївся, а я злякався на все життя. Колись я хотів навчитися плавати. Для чого? Ми всією родиною їздили на море відпочивати. Там орендували човен й за­пливли далеко від берега. Тато з друзями почали стрибати у темну глибину. Я ж сидів, затаївши подих. Потім тато запросив мене по­кататися на «банані». Кататися було не страшно, тому що кожному видавали рятувальний жилет.

Раптом я уявив, а що буде, як цей жилет розірветься? Плавати я не вмію, тож можна і втонути. Так у мене виникла мрія навчитися