І варіант
Усі ми любимо сонце. Любимо влітку
ніжитися під його тепли-- ми променями. Любимо за допомогою люстерка пускати на
стіні сонячних зайчиків. Ми посміхаємось сонячному дню і радіємо так, ніби ці
промені потрапляють у самісіньке серце.
А яке це диво — спостерігати, як
народжується сонячний промінчик! Це відбувається рано-вранці. Коли все
навкруги іще спить. Коли не чути ані пташиного співу, ані вуличного гомону. І
лише на небі повільно з’являється світла смуга, що поступово поширюється,
проганяючи темряву ночі. Та сонця ще нема. Воно ще сховано десь за обрієм.
Можна дуже довго дивитися, як світлішає десь удалині.
І не
помітити, коли ж саме навкруги стало зовсім ясно. І ось по листочках промайнув
ледь помітний відблиск. І знову сховався серед дерев. Ще мить і немов хтось
посипав верхівки дерев золотавою пудрою. А на горизонті — справжнє диво! На
небі з’являється червона смуга. Вона починає поширюватися й змінювати кольори.
Ось вона стає ледь рожевою, потім жовтогарячою, після цього золотаво-жовтою.
Нарешті через усе небо пробігає перший промінчик сонця. І ось, ніби пробуджена
цим яскравим промінчиком, оживає вся природа: починають співати птахи, веселіше
дзюрчать струмочки, розкриваються квіти, наповнюючи все навкруги тонким
приємним ароматом. А сонячний промінь біжить усе далі й далі, ніби розшукує
тих, хто ще спить, хто ще не помітив, що ніч скінчилася. Він ніби кличе:
«Підводьтеся! Я вже тут! На вас чекають великі справи!»
Починається новий день!
II
варіант
Я прокинулася вранці від того, що
теплий промінчик сонечка лагідно зігрівав мою руку. День тільки починався, і я
навіть не могла уявити, скільки дивовижних пригод він мені готував. Прокидатися
я зовсім не хотіла. Раптом почула чийсь тихий голос: «Привіт!» Хто ж це був?
Розплющила очі, у кімнаті нікого не було. А голос знову продовжував:
«Прокидайся, мені сумно одному!»
Я вирішила відповісти: «Привіт, а
ти хто?» Голос, який тепер став голоснішим і дзвінкішим, явно звертався до
мене: «Невже ти мене не помічаєш? Я маленький сонячний промінчик!» Тоді я спитала,
чому він вирішив зо мною розмовляти, адже зазвичай сонячні промінчики ні з ким
не розмовляють. І промінчик розповів мені свою історію.
Народився він у темряві. Він бачив,
що навколо світять зірочки, але він залишався самотнім. Мами Сонця поруч не
було. З’ясувалося, що Сонечко вирішило відпочити і вирушило у подорож. Сонечку
дуже хотілося знайти своїх друзів. Сонечко довго-довго подорожувало темними
закутками всесвіту, але так друзів і не знайшло. Раптом воно побачило велику
глибу, яка насувалася прямо на нього. Сонечко злякалося. Глиба наказала
Сонечку летіти геть. Щодуху Сонечко полетіло далі. Несподівано воно побачило
якусь блакитну кулю. Ця куля посміхнулася привітно й сказала: «Я Земля, давай
з тобою дружити!» Сонечко зраділо, тепер воно знайшло собі справжнього друга.
Йому захотілося зігріти Землю, яка мерзла у темряві. Тоді Сонечко народило
промінчик. Це промінчик і пам’ятав. Він дуже довго летів до Землі, так довго,
що навіть забув, навіщо це робив. А тепер прилетів і теж шукає друзів, бо у
цьому світі ніхто не може бути самотнім.
Я сказала про це Сонечку: «Дивись,
оце маленька квіточка. Якщо ти зігрієш її, вона стане твоїм другом! І я буду
твоїм другом залюбки. Ти такий теплий, такий добрий! Я вже не можу без тебе
жити».
А потім... А потім я прокинулася, і зрозуміла, що історія сонячного
промінчика мені просто наснилася. Я по-іншому подивилися на свою кімнату. Так,
світла в ній дуже мало. Треба відкрити вікна й запросити до себе в гості
сонячний промінчик.
Похожие сочинения
| 
