МУДРІСТЬ, КМІТЛИВІСТЬ, ВИНАХІДЛИВІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ (за мотивами казки «Мудра дівчина»)

I    варіант

Читаючи народні казки, ми дізнаємося більше про спосіб мис­лення наших пращурів, про їхнє ставлення до життя, про їхній ха­рактер. А отже, і про наш характер, бо риси національного способу мислення, національної вдачі формуються-протягом століть і так само протягом століть передаються від покоління до покоління.

Мені дуже подобається казка «Мудра дівчина», в якій зображе­но кмітливу та винахідливу дівчину Марусю, що відгадала усі за­гадки пана, впоралася з усіма завданнями. Тим самим дуже допо­могла своєму батькові у скрутному становищі. «Що є в світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?» — питав пан. І лише справді мудра дівчи­на могла дати таку точну відповідь: «Ситніш над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає щоб заснути».

Хотів пан загадати таку загадку, щоб дівчину затримати у себе, та Маруся завжди знаходила правильну відповідь. А коли вона до­помогла розібратися, яка з двох кобил є справжньою матір’ю ма­ленького лошати, пану нічого не залишилося, як відпустити її.

Тож ми бачимо, що багатії й користолюбці завжди зазнають поразки. У цій казці змальовано мудрість й винахідливість простих людей.

Щирі почуття й повага до старших протиставляються у творі пи­хатості, жадібності, духовному убозтву користолюбців.

II    варіант

Для наших предків казки не були простою забавкою. Вони ство­рювалися мудрими досвідченими людьми, які побачили на цьому світі багато чого й навчилися по-своєму оцінювати події. Свою мудрість творці казок віддавали тільки тим, хто здатен був прийня­ти цей коштовний дар. Казка завжди все перебільшувала: доброго

робила ще добрішим, злого — злішим, розумного — найрозумнішим, сильного й сміливого — наймогутнішим у казковому королівстві.

Усі люди з великим задоволенням читають казки, тому що в них добро завжди перемагає зло.

Народна казка «Мудра дівчина» сподобалася мені тому, що в ній маленька дівчинка перемагає бундючного хвалькуватого пана лише силою свого розуму. Цей пан звик використовувати свої знан­ня лише для того, щоб принижувати людей, вихваляючись своєю пихатістю й удаваною мудрістю. Ось він сидить вдома відпочиває. Раптом його турбують якісь два селянина. Не поділили корову, ну й що з того. Пан навіть не нймаїгається вникнути в суть справи. Замість того, щоб винести справедливе рішення, він пропонує розв’язати загадку. Братам дається якийсь час подумати.

Кожен з них поводить себе по-різному. Старший, багатій, не звик довго думати. Які у нього цінності? Гроші й те, що можна на них придбати. Молодший, бідний, також не розібравши нічого, починає сумувати. І тільки маленька дівчинка не боїться висловити свої дум­ки. Вона дає відповідь на загадку пана та заспокоює батька.

Розумниця не боїться пана. Дівчинка усвідомлює, що його зав­дання безглузді. Вона, на відміну від батька, не здатна підкорювати- ся нікчемі. У неї є найголовніше багатство — мудрість.

Дівчинка знаходить відповіді на всі питання пана, що підкорює його остаточно.

Чому навчає нас ця казка? Не треба боятися, коли ти знаєш, що хтось верзе дурниці. Будь сміливим, розв’язуючи складні життєві загадки, і тоді тобі обов’язково пощастить.