ХИТРУ СОРОКУ ПІЙМАТИ МОРОКА

Загадки — це духовні скарби, які живуть в народі не одне сто­ліття, передаються з уст в уста, від покоління до покоління. Загад­ки розважають, тренують людський мозок, розвивають логічне мислення. Це своєрідні тренувальні вправи, які допомагали дитині дорослішати й пізнавати наш прекрасний світ.

Загадки — це коротенькі задачки, в яких перелічуються харак­терні ознаки предметів та явищ навколишйього світу. Предметом загадування могли стати вогонь і вітер, вода і земля, кавуни й капу­ста, ведмеді й верблюди: «Без рук, без ніг, а хату пробіг», «Чорна корова всіх поборола», «Залізла Варвара вище амбара і дивиться на небо». Так дитина дізнавалася про природу: яким буває грім, коли буває дощ, що їсть ведмідь. Іноді загадувалися частини людського тіла. Тоді дитина вчила вже анатомію: «На одному коромислі два змії висять», «Одного батька й однієї матері дитина, а нікому з них не син», «Зранку ходить на чотирьох, удень на двох, увечері на трьох». Крім того, були загадки про предмети побуту: одяг, взут­тя, знаряддя праці й подібне: «Стоїть хлопець коло порога, ликом підперезався», «Мовчить, а сто дурнів навчить».

У загадках не тільки можна пізнати ті чи інші явища, а ще можна дізнатися, як до них ставився народ: засуджував чи возве­личував, боявся чи радів. Наприклад: «Не золото, а найдорожче». Про що можна так сказати? Безперечно, тільки про життя. Дорож­че скарбу за життя немає. Якщо не буде життя, то й не знадобиться золото.

Можна побачити, що загадки були й залишаються своєрідною енциклопедією, яка вмістила досвід народу за багато-багато років. Недаремно у багатьох казках загадка є обов’язковим випробовуван­ням для героїв. І хто їх відгадує? Звичайно, тільки найрозумніші.