АВТОБІОГРАФІЧНА ОСНОВА ВІРША Т. ШЕВЧЕНКА «МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО...»

Творчість видатного українського письменника, нашого Велико­го Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка багато в чому є автобіо­графічною. З його віршів та поем ми дізнаємося про важке станови­ще кріпаків, про тяжку працю селян, про знущання панів та гірку долю українського народу. Одним з таких автобіографічних творів є вірш «Мені тринадцятий минало...».

Герой вірша, його доля та вдача дуже схожі на долю та вдачу самого поета. У чотирнадцять років Тарас Шевченко став служкою пана Енгельгардта, з яким і переїхав до Петербурга. Згодом пан віддав його до жорстокого живописця Ширяєва, від якого він зазна вав чималих образ та знущань. Але майбутній поет терпів усе зара ди омріяного мистецтва.

У вірші «Мені тринадцятий минало...» нам відкривається дуіі. маленького хлопчика. Душа, налаштована на добро, яке відлунює словах молитви: «Тоді так приязно молилось...». Це — світ душ* самого автора, Тараса-хлопчика, малого сироти. Та цей «рай» існує ' у серці героя, у його мріях, у його думках, його вірі. Але є ще дійсність, у якій

...недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Тяжка сирітська доля, тяжке життя хлопчика. У його житті немі яскравих фарб, блакитного неба, немає радості. Нічого немає! І ВС'

ж таки є відрада сирітському серцю. У ньому ніби сонце засяяло, коли «...дівчина... прийшла, привітала, утирала мої сльози і по­цілувала».

«Неначе все на світі стало моє ... лани, гаї, сади!» — радісно вигукує хлопчина. Та від цього ще гірше стає, ще більший сум стискає серце. Адже ця омана розбивається суворою дійсністю. За­лишається тільки гірко шкодувати за тим, що «Господь не дав до­жить малого віку в тім раю», змиритися із сирітською долею «юро­дивого», що «людей і [Бога] прокляв!..».