МРІЇ МАТЕРІ-КРІПАЧКИ ПРО ВІЛЬНЕ ТРУДОВЕ ЖИТТЯ її СИНА (за мотивами вірша Т. Шевченка «На панщині пшеницю жала...»)

I    варіант

Тарас Григорович Шевченко народився у родині кріпаків. Тому на власному досвіді відчував тяжку долю бідного народу. Він бачив нелегке життя матері, важку працю батька.

До того ж, вже ставши дорослим, Шевченко багато подорожував і країною. І більш за все у цих подорожах його вражали картини зли­денного життя кріпаків. Враження від побаченого поет виразив у ба­гатьох своїх творах. Гостротою почуттів, яскравим відображенням тяжкої долі кріпачки вражає вірш «На панщині пшеницю жала...» У ньому Шевченко розповідає про долю селянки, яка уві сні бачить свого малого сина дорослим та щасливим. В її сні син вільний, одру- аий, має діточок. Але у реальності все інакше. Тут уже нема з радіти. Тут мале дитя на руках, якого треба годувати, треба ^обляти панщину на полі.

Гарас Шевченко показав досить типову долю матерів-кріпачок. хотів змусити любити, поважати матусю, допомагати їй, бо в кожного єдина та найкраща. Образи, змальовані поетом, є волічними. У образі багатостраждальної матері-кріпачки поет іював Україну, а в образі сина — нас, український народ.

У своїй творчості видатний поет відобразив найголовніші думки і почуття, сподівання і прагнення рідного народу. Він не прихову­вав гіркої правди про тяжке становище українців. Але завжди ви­словлював надію на краще майбутнє, що жила у серці кожного кріпа­ка чи кріпачки.

II     варіант

Мама часто звертається до мене із проханням добре вчитися. Я змагаюся так і робити. Проте інколи навчання дається мені надто

важко, а іноді просто ліньки розібратися в якомусь складному пи­танні. Раніше я не розумів маминих побоювань щодо навчання. Я звик до того, що батьки здійснювали всі мої забаганки.

Нещодавно в моєму житті сталася подія, яка змусила мене по- іншому оцінити і мою поведінку, і ставлення до навчання, і багато чого іншого.

Мама захворіла. Більше трьох тижнів вона лежала в лікарні, а ми з татом відвідували її майже щодня. Важко було жити по-ново­му, без турботи й опіки мами. Доводилося готувати не тільки для себе, але й для татка, який з ранку до пізнього вечора працював. Доводилося все робити самому. Нещодавно на уроці української літератури я прочитав вірш Тараса Шевченка «Сон». Сказати, що він мене вразив, значить не сказати нічого. Я живо уявив цю пе­чальну, а краще сказати трагічну сцену. Після виснажливої роботи втомлена мати повертається до свого маленького Івана. Хлопчик надто малий, щоб опікуватися собою.

Мама бере його на руки, годує, пестить. Можливо, він посміхаєть­ся до неї, адже не бачив свою маму цілий день. А вона, знесилена, засинає, тримаючи на руках свого сина, свою надію, своє майбуття. Що бачить мати у короткому неспокійному сні? Вона бачить свого маленького, але вже дорослим, сильним, могутнім. Все, про що вона думала щодня, всі мрії, бажання, прагнення — все це здійснилося, але, на жаль, тільки у сні. Коли жінка розплющила очі, зрозуміла, що навколо неї те саме жебрацьке буття, що попереду у неї та сина тільки злидні й виснажлива праця. Знаєш, мамо, я зрозумів твої бажання. Я буду добре вчитися! Буду вчитися заради того, щоб потім утілити твої мрії у реальність. Я буду здобувати нові знання, буду вчитися працювати, щоб досягти високих результатів, щоб забезпечити і своє, і твоє майбутнє. Тільки не хворій більше, ти нам дуже потрібна.