Практично в усіх
творах Михайла Коцюбинського головне місце займають картини перебування героїв
серед природи.
Ми читаємо і перечитуємо поетичні
пейзажі, зіставляємо їх з тими реальними лісами і травами, з тим небом і
сонцем, що реально існують і чарують наш зір. Описи природи у Коцюбинського
сповнені життя, динаміки, руху: «Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче
злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг... Аж ось
деревце похилилося, хруснуло і, підтяте, впало на сніг...».
У пейзажах Коцюбинського людина і
природа нерозривно пов’язані між собою. Разом з автором, ми відчуваємо як
тремтить ялинка «як у пропасниці», ніби чуємо, як «вона от-от застогне»,
бачимо і свіжий пеньок, що залишився від красуні ялинки, і ті Василькові
сльозинки, що впали на цей пеньок.
Ми повністю занурюємося у цей чарівний світ, створений дивовижною рукою
майстра.
Разом із героями ми радіємо і
сумуємо, милуємося красою природи і завмираємо від страху, потрапивши до
темного лісу. І здається, що це навколо нас стоять «здорові дуби*, «мов
страховища», і простягають до нас свої «цупкі чорні гілки». І нам, так само, як
Василькові, здається, «що то мерці, закутані білим покривалом, простягають до
його свої руки».
Так, Коцюбинського можна вважати одним з найкращих
пейзажистів у всесвітній літературі.
Похожие сочинения
| 
