ТЕМА ДОБРА І ЗЛА (за мотивами оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник»)

I   варіант

Володимир Винниченко в оповіданні «Федько-халамидник» роз­глядає питання добра і зла на прикладі життя двох хлопців: Федька й Толі. Прочитавши цей твір, я зрозумів, наскільки хибним може бути перше враження від людини, наскільки зовнішність може бути оманливою. Ось перед нами два хлопці — Толя; про якого автор каже, що «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепур­ненький...»,іФедько— «чистийрозбишака-халамидник». «Небуло того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогат­ки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопо­том».

Так, Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але коли ми пильніше придивляємося до цього хлопчика, то бачимо, що на­справді він — чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього всі гніваються. Він ніколи не ховається за спину іншого. Інша справа — Толя. Це зла, хитра людина. Він вважався другом Федька, та насправді ніколи їм не був. Бо навіть не вміє по-справжньому дружити. Він не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толя — це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.

Читаючи оповідання В. Винниченка, я постійно думав про те, як було б добре, якби більше було таких людей, як Федько, — добрих, чесних, на яких можна покластися у важку хвилину життя. Та, на жаль, у нашому світі ще дуже багато таких, як Толя, — брехливих, злих, тих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.

II     варіант

Як ми розпізнаємо добро і зло? Мені здається, що це відбуваєть­ся несвідомо. Колись давно, коли ти тільки з’явився на світ, батьки вже почали тебе виховувати. їхнє «не можна» ти сприймав як за­кон. Поступово в твоїй голові й серці виробився цілий список за­конів, через які ти не можеш переступити. Це добре, якщо батьки навчили тебе своєчасно правді. А що ж робити, коли вони не зроби­ли цього? Що робити, коли ти усвідомлюєш злочинність своїх

ВЧИИЛІВ 1 иалчапо, але                    идпи риупш і ап, іции шшши ориипш уилл-

че? Саме такі роздуми викликало у мене оповідання В. Винниченка «Федько-халамидник». Його герой — звичайнісінький селянський хлопчик. Довірливий і кмітливий. Тільки він здатен був вигадати чудернацькі витівки. Вони були веселі, але часто мали гіркі на­слідки. Особливо тоді, коли поруч із Федьком опинявся підступний та злий Толя.

Федько знав, що таке справедливість. Якщо він і доводив своїх друзів до халепи, то ніколи не видавав їх. Вперто мовчав, навіть тоді, коли сильно били. А били його часто, одного разу просто за те, що товаришував з чистеньким та ніжним «благородним» Толею. Чи знав у той момент батько, що насправді бити треба Толю? А його Федько є благородною людиною. Ніколи цей хлопець не брав чужо­го. Він міг пожартувати, але образити когось не наважувався. І не тому, що боявся, а тому що йому цього не дозволяло сумління.

Такий характер і призвів Федька до передчасної смерті. Захи­щаючи свого товариша, якого понесла крига, хлопчик сам потра-' пив у холодну воду. Він захворів, але батько на те не зважав. Винен, значить винен — і лупцював майже мертве тіло свого сина.

Напевно, тільки у казках правда перемагає кривду, а добро — зло. У житті все набагато складніше. Треба бути уважним, щоб не схибити і не переплутати чорне з білим.