ТРАГІЧНА ДОЛЯ ГЕРОЇНІ ВІРША А. МАЛИШКА «ВЧИТЕЛЬКА»

І  варіант

Своє натхнення А. Малишко черпав у народній творчості і у вра­женнях, що збереглися в нього з дитинства: мати виховувала його чуйним, небайдужим до страждань інших. Ось і в поезії «Вчитель­ка» автор висловлює своє співчуття до трагічної долі шкільної вчи­тельки:

Двох синів твоїх узяли фронти,

Бо на рідний край впала чорна злива.

В партизанську ніч посивіла ти,

Як в тяжкий мороз Непожата нива.

Читаємо ці рядки, бачимо нелегку долю жінки, в житті якої було чимало випробувань. Та, незважаючи на нещастя, сум, утому, вчи­телька кожного дня йде однією й тією ж дорогою до школи — щоб зустріти нових школярів, щоб вчити їх, щоб випустити у доросле життя гідними людьми:

Скільки підросло й полетіло нас В молодій весні, в колосистім полі,

А у тебе знов та ж доріжка в клас,

Той же явір наш Під вікном у школі.

Тяжкі часи описує автор. Доля вчительки була долею багатьох українських жінок. Така доля спіткала і більшість з її учнів. Та серці кожного з її вихованців. Тому, дивлячись на пройдений шлях, героїня Андрія Малишка зможе сміливо радіти та пишатися тим, що залишила помітний та важливий слід на цій землі.

II    варіант

Я навчаюся у п’ятому класі. Можна сказати, що все змінилося. Якщо раніше у нас була одна вчителька, яка викладала всі предме­ти, то тепер предмети викладають різні вчителі. Напевно, це добре. Спочатку важко було звикнути. Минуло кілька тижнів, і я звик. Розумію, що так навіть краще. Щоб вивчити матеріал досконало, треба докласти зусиль. Таким чином, кожен викладач — професі­онал у своїй науковій галузі.

Нерідко на вулицях я зустрічаю свою першу вчительку. Цю лагідну й добру жінку я запам’ятаю'на все життя. Вона ніколи не підвищувала голос, проте у класі завждй була тиша. Розповідала наша вчителька дуже цікаво. Вона знаходила таємницю там, де її ніхто не шукав.

Якщо у когось щось не виходило, вона спокійно підходила й пояснювала. А потім додавала кілька таких теплих слів, що ти не­одмінно відчував себе переможцем. Тобі хотілося дописати літерку, яка не виходила, розв’язати задачу, над якою сидів вже більше десяти годин.

Мабуть, саме про нашу вчительку А. Малишко написав прекрас­ний вірш «Вчителька»:

Знов щебече юнь і цвіте трава,

Пізнаю тебе в постаті несхилій,

Вчителько моя, зоре світова.

Раднице моя На Вкраїні милій!

Вона вже виховала не одне покоління школярів. Перші її учні вже стали бабусями й дідусями. Проте доля її була нелегкою. Вчителька розповідала, що її дитячі роки припали саме на воєнне лихоліття. Вона згадувала, як ховалася зі своїми друзями, коли в село прийшли німці. Діти війни раділи найменшому шматочку хліба. Вони не зна­ли, що таке цукерки, але залюбки смоктали цукор.

Потім настав час обирати собі професію. Наша вчителька не ва­галася й жодної миті. Вона змалечку хотіла бути тільки вчитель­кою. В школі їй подобалися всі предмети, крім німецької мови. Як вона може вчити німецьку, якщо її тато загинув на фронті? Звичай­но, коли вчителька нам розповідала цей епізод, вона плакала.

Хочу подякувати вам за все, моя перша вчителько. Живіть довгі й щасливі роки!