У ЖИТТІ Є МІСЦЕ для КАЗКИ І варіант

У світі існує багато різноманітних казок. Є казки про тварин, в яких звірі вміють говорити, думати, відчувати. Або казки, в яких діють люди чи історичні особи. Є також казки фантастичні, герої яких — неіснуючі казкові істоти. Але в усіх казках є дещо спільне. Всі вони мають велике повчальне значення, добро завжди перемагає, і, читаючи їх, віриш, що все буде добре, що світ справедливий, а будь-які негаразди минуть з часом. Але не лише тому казки живуть і житимуть завжди у серцях людей. Більшість казок — близькі та зрозумілі нам за духом, ми впізнаємо у них самих себе, або тих, з ким доводиться зустрічатися кожного дня в реальному житті. Так, можна сказати, що казка завжди живе поруч з нами. Треба тільки вміти її побачити, повірити в неї, зрозуміти, впустити у своє серце. Ось наприклад, казка про Попелюшку — дівчину, яка за доброту свою і сумлінну працю отримала найвищу винагороду — любов і щастя. А її сварливі сестри й мачуха залишилися ні з чим. Бо попе­люшка — чиста і відкрита дівчина. А її родички піклуються лише про гроші та власні інтереси. Як часто у житті можна зустріти лю­дей, котрі в будь-який спосіб намагаються отримати визиск і багат­ство! А врешті-решт залишаються у «розбитого корита». Тоді як бідні, але чесні працівники досягають визнання, шани, статку. Або казка про Снігову королеву. У ній розповідається про те, як люта та всемо­гутня королева намагалася обманом заманити до себе хлопчика. Але вона виявилася безсилою перед справжнім почуттям. Адже не в її силах заморозити гаряче серце, що палає почуттям дружби та лю­бові. Ці почуття здатні розтопити будь-який лід. Так і у нашому житті лише відкриті й щирі почуття можуть прокласти доріжку до будь- якого серця, можуть подолати усі перешкоди на своєму шляху. А люди з холодним серцем, навіть заможні та владні, насправді дуже нещасливі. Вони не мають головного — вогню в серці, який зігріває, освітлює шлях, вносить у життя радість.

Звісно, життя набагато складніше, ніж малюється у казках. Інколи навіть здається, що немає в ньому справедливості й правди. Та це відчут­тя минає, і ми розуміємо, що добро перемагає, що чесність і щирість приносять щастя, а віра у світле майбутнє і перемогу правди над обма­ном веде нас до здійснення будь-яких мрій. Тому що в житті кожного з нас завжди є місце для казки.

Чи є місце для казки у нашому житті? Я думаю, що людина має все своє життя перетворити на казку. Можливо, тоді зміниться весь світ, адже у казці завжди добро перемагає зло.

Нещодавно я став свідком справжньої казки. Але для того, щоб зрозуміти, що до чого, слід послухати цю історію від початку.

Одного разу наприкінці літа на світ з’явилося маленьке цуце­нятко. Воно було веселим і щасливим, тому що поруч завжди була мама. Вона годувала маленького, вилизувала. Поки мама відпочи­вала, цуцик бавився зі своїми братиками й сестрами. Невдовзі він познайомився зі своїм хазяїном.

Здавалося, це був добрий і лагідний чоловік. Він часто годував і малечу, і їхню маму смачненьким — то ковбаскою, то м’ясцем. Щовечора хазяїн виносив коробку з цуценятами на двір. А там — запашна трава, дивовижні жуки. Більш за все цуцику подобалося шукати в траві паличку й приносити її хазяїну. По-перше, було- радісно шукати її у траві, а по-друге, він завжди отримував у вина­городу солоденький цукор.

Проте невдовзі настав по-справжньому чорний день для всієї со­бачої родини. У цей день прийшла в гості до їхнього хазяїна жінка з маленьким хлопчиком. Усі втрьох довго радилися, обговорюючи всіх цуценят. Врешті-решт маленький хлопчик тицьнув у нашого цуценятка — його доля була вирішена. Потім в руках у жінки з’я­вилися якісь маленькі папірці. їх вона довго рахувала, потім про­стягла хазяїну. Тоді хлопчик взяв малого на руки. Так наше цуце­ня втратило свою маму, братів і сестер.

Спочатку;все було чудово. Усі в новій родині прийняли малень­ке цуценя і навіть придумали йому ім’я — Рекс. Але все переміни­лося. Хлопчик іноді забував про свого нового друга: не годував, не наливав свіжу водичку, не виводив гуляти. Коли Рекс поводив себе не зовсім слухняно, хлопець голосно на нього кричав і навіть інколи бив. Потім уся родина поїхала кудись, залишивши Рекса одного вдома. Він довго скавчав, йому було самотньо й страшно. Він поба­чив кофтинку, яка висіла на вішалці в коридорі. Раптом йому вида­лося, що це не кофтинка, а якесь чудовисько. Рекс вирішив зляка­ти його: почав стрибати й шматувати кофтинку.

Після повернення хазяїв на Рекса чекала неминуча розправа, хоча бідний песик і не розумів, через що має страждати. Його було суворо покарано — Рекс опинився на вулиці. Самотній, голодний, він ціли­ми днями гуляв вулицями нашого великого міста в пошуках розра­ди. Але жодна душа не хотіла йому допомогти. Аж раптом Рекс поба­чив дівчинку, яка плакала. Собака вирішив розрадити її чимось. Він приніс паличку й залишив її під самими ногами дівчини. Вона, рап- том побачивши Рексгі, посміхнулася і перестала плакати. Потімдівчин- ка взяла песика додому. Вони стали справжніми друзями, чи це не казка? Язнаю і цю дівчинку, і її песика. Вони товаришують по-справж­ньому і ніколи один одного не ображають. Я думаю, що у скрутний час вони залюбки прийдуть один одному на допомогу і врятують від небез­пеки.