ГАРЯЧЕ СЕРЦЕ Й КРИГУ РОЗТОПИТЬ (за мотивами казки Г.-К. Андерсена «Снігова королева»)

І  варіант

Читаючи казку Андерсена «Снігова королева », ми бачимо краси­ву та всемогутню королеву. Але не відчуваємо до неї прихильності.

Бо в цієї володарки крижане серце. У ньому немає справжніх по­чуттів. Вона грається долями людей заради власної втіхи. їй легко вдається заманити хлопчика у свої сані, причарувати крижаною кра­сою палацу. Але чи надовго її влада?

Снігова королева забирає із собою хлопчика Кая і обіцяє йому великі багатства. Та одного вона не може дати йому — звичайного людського щастя. Бо крижане серце не може дати любові й дружби, піклування й турботи. Усе це може дати хлопчику лише Герда — дівчина з гарячим серцем.

Ця дівчина кохає Кая всім серцем, вона відчуває, що з ним тра­пилася біда — і вирушає на пошуки свого друга. Її не лякають ніякі перешкоди: ані крижаний холод, ані далекий шлях, ані відсутність теплого одягу. Вона не знає, де шукати хлопчика. Але вона не сумнівається, що її серце підкаже вірний напрямок. Вона впевнена, що знайде Кая. А коли дізнається, що він потрапив до Снігової королеви, анітрохи не вагається і вирушає рятувати друга.

Одна маленька дівчинка пішла проти самої Снігової королеви! Звідки в неї ця сміливість? Звідки така віра у власні сили? Звідки впевненість у перемозі? Усе це їй дають її почуття! Її гаряче серце вказує шлях, зігріває у морози, світить у темряві. І саме цей вогонь здатний розтопити кригу, на яку королева перетворила серце Кая. Цей вогонь здатний навіть знищити саму королеву, разом із усім її холодним королівством!

II     варіант

У казці Г.-К. Андерсена «Снігова королева» описана історія чарів­ного перетворення, яке стало можливим завдяки великому гарячо­му серцю маленької беззахисної дівчинки Герди.

Кай і Герда не були братом і сестрою, проте вони проводили разом дуже багато часу, тому й любили один одного як брат і сест­ра. Діти вирощували на підвіконні красиві троянди й мріяли про те, як чудово вони будуть цвісти все літо. Аж раптом Кай відчув, ніби щось штрикнуло його в серце й око. Після цього хлопець пере­мінився. Він став злим, не помічав красу, що знаходилася навколо нього. Часто Кай кричав на Герду, а вона не могла зрозуміти, що відбувається насправді. Все тривало доти, доки одного разу не з’я­вилася якась пишна пані. Це була Снігова королева. Вона звернула­ся до хлопчика й запросила його до себе в гості. Кай, вражений піщинкою чарівного дзеркала, яке зробило його злим і байдужим, жваво відгукнувся на пропозицію незнайомки. Він навіть не хотів згадувати Герду та батьків, які переживали через його зникнення.

Минуло багато часу. Всі перестали вірити в те, що Кай ще живий. Тільки плакали й сумно зітхали. Одна Герда, яка любила хлопчика, вірила, що він живий.

Треба просто відшукати його та врятувати від небезпеки. Дівчина вирушила на пошуки Кая. Вона ладна була віддати за порятунок все — і навіть своє життя. Нещасний Кай. Він став жорстоким. У його серці назавжди оселився холод. Що його може врятувати? Напевно, тільки турбота й відданість сміливої Герди.

Маленький човен ніс Герду своєю повільною течією. Вона спо­чатку злякалася, а потім повірила в те, що човен віднесе її до Кая. Так вона потрапила до бабусі чаклунки. Та причарувала дівчину, що вона й забула, навіщо вирушила в путь.

Одного разу Герда побачила на капелюсі троянду, тоді в її пам’я­ті ожили спогади про ті чарівні троянди, якими вона милувалася разом з Каєм. Знову в серці Герди зажевріло полум’я, і вона знову кинулася назустріч небезпечним пригодам.

Так Герда зустріла ворона, познайомилася з принцом та прин­цесою, так вона потрапила в полон др'маленької лісової розбійниці. Ця дівчина заради розваги зібрала у себе й тримала в полоні лісо­вих тварин. Вона знущалася над ними. Проте лагідність й доброта Герди підкорили й це розбійницьке серце. Дівчина відпустила оле­ня й наказала йому відвезти Герду до Лапландії.

Потім Герда познайомилася зі старою фінкою, яка і розповіла їй про Кая. Дівчина не хотіла вірити, що Кай живе у Снігової короле­ви та не хоче повертатися додому. Але насправді все так і було.

Увесь свій вільний час Кай витрачав на те, що з криг створював дивовижні фігури. А найбільше йому хотілося скласти слово «Вічність». Коли Герда з’явилася у сніговому палаці, Кай не хотів її впізнавати. Дівчина співала йому про троянди, а потім, зневірив­шись, заплакала. Несподівано заплакав і хлопчик. Дзеркало випало з його ока разом зі сльозами — і Кай нарешті прозрів. Отже, якщо ми бачимо, що хтось із наших близьких поранений скалками чарів­ного дзеркала, варто йому допомогти. Наша підтримка й турбота здатні врятувати людину навіть від чаклунів!