ПРИНЦЕСА БЕЗ ДИТИНСТВА (за мотивами п’єси С. Маршака «Дванадцять місяців»)

І  варіант

С.  Маршак показав у своєму творі «Дванадцять місяців» тяжке життя бідної дівчини, розбещеність багатіїв. А також змалював по- справжньоіУЕу нещасну принцесу, позбавлену дитинства. Дорослі часто мріють повернутися, хоча б на мить, у дитинство. Але не лише тому, що хочуть стати маленькими і безтурботними. Мені здається, вони хочуть повернути собі ту щиру радість від життя, яка притаманна тільки дітям, хочуть мати змогу гратися, весели­тися, із захопленням та цікавістю пізнавати навколишній світ. А маленька королева із казки Маршака позбавлена усього цього. Вона має щодня повторювати нудні та непотрібні правила, засвоювати світські норми поведінки тощо. А ще вона росте бездушною та егої­стичною, бо їй усе дозволено, бо усі її примхи миттєво виконують­ся. І її не турбує, яких зусиль це коштує оточуючим. її вчать нор­мам королівського етикету, але не вчать поважати старших, співчу­вати та розуміти почуття інших людей. Її взагалі не цікавить жит­тя інших людей. «По-ми-лу-ва-ти... Стра-ти-ти... Краще напишу «стратити» — це коротше», — розмірковує вона. Та чи може бути інакше?! Вона ж королева!

Проте згодом вона розуміє, що чогось не бачила у своєму житті, щось втратила через своє королівське походження та виховання. І наприкінці казки вже ладна помінятися місцями із бідною дівчи­ною — аби стати більш щасливою, мати змогу відкрити свою душу і пізнати справжні почуття. І якщо з нею відбуваються такі перетво­рення, то хочеться вірити, що світ може перетворитися на краще, коли у ньому пануватимуть справжні почуття.

II    варіант

Напевно, недаремно С. Маршак у п’єсі «Дванадцять місяців» зоб­ражує двох дівчинок одного віку й однакової долі — це принцеса та пасербиця. Вони сирітки, що виросли без батьківської турботи й лас­ки.

Мене дивує, що дівчинки виросли такими різними. Пасербиця, добра й лагідна дівчинка, звикла з раннього дитинства невтомно працювати. Вона звикла виконувати всі забаганки мачухи та не­рідної сестри. Дівчинка знала, якщо не виконає наказ, її нещадно покарають. Але попри все це залишилася такою ж доброю і лагід­ною дівчинкою, як і була раніше, ще за життя матері. Пасербиця ніколи нікого не принижувала, а навпаки, скільки могла, підтри­мувала тих, хто потребував її ласки.

Зустрівши солдата, вона розповідає свою біду. А дізнавшись про те, що чоловік так само, як і вона, виконує безглуздий наказ, вирі­шує йому допомогти.

Знайшовши казкових місяців, дівчинка чемно розповідає про свої негаразди. Вона нікому не наказує, нікого не примушує, проте місяці залюбки допомагають бідній дівчинці.

У цей час принцеса нехтує заняттями. Вона ставиться до шано­ваних й освічених людей без поваги. Навіщо їй вчитися писати або читати, якщо вона сама може видати наказ, який інші повинні ви­конати? А як принцеса поводить себе, коли бачить натомлених сол­датів? «Чому ти не витер з лоба піт?» — гнівно скрикує неввічлива принцеса. Молодий солдат їй пояснює, що він довго працював, вто­мився, аби виконати всі її забаганки. Та чи здатна принцеса зрозу­міти це? Ні, вона ніколи не працювала сама, й не збирається цього робити у майбутньому.

Безглузда витівка — відшукати у зимовому лісі проліски — здається їй кумедною, потішною. Чи замислювалася принцеса, до яких наслідків може призвести її наказ? Чи думала вона, що хтось може загинути, замерзнути й ніколи більше не побачити весняного сонечка, не почути веселого співу пташок.

У пасербиці було нелегке життя, але вона поводилася чемно й ставилася до інших з повагою. Натомість принцеса була позбавлена звичайного людського тепла. Вона не могла оцінити найтонших по­рухів людської душі. Саме її я по-справжньому жалію. Це вона принцеса без дитинства — самотня й розбещена дівчинка.