День, що я не забуду (твір-розповідь)

Я хочу розповісти не про свій незабутній день. Цю розповідь я почув від своєї бабусі, яка тоді навчалася в другому класі. Але мені дуже сподобалося і запам’ята­лося все, про що вона розказала.

Цього дня вона хвилювалася, тому що готувалася до контрольної роботи. Зі­бралася до школи, як завжди: портфель, чорнильниця-непроливайка (дуже цікава чорнильниця, куди вмочали ручку з пером) і якась їжа із собою. Школа знаходи­лася далеко — чотири трамвайні зупинки треба було пройти пішки, трамваї напри­кінці війни ще не ходили. Добралося маля до школи, а навколо — юрба, всі шум­лять, всі збуджені, радісні. Вчителька Олександра Платонівна (уся наша родина пам’ятає її ім’я) здивовано глянула на дівчинку й запитала: «У тебе батьки норма­льні?» Непедагогічне, звичайно, звертання. Але як же можна було стриматися, якщо учениця мчала на контрольну 9 травня 1945 року, коли весь народ довідався про довгоочікувану перемогу?! Напевно, не батьки були винуваті, а бабуся вияви­лася такою сумлінною в повному розумінні цього слова. Свято святом, а контро­льна важливіше!