Дивак і фантазер Мюнхгаузен (діалог)

—    Бароне Мюнхгаузене! Ви розповідали, що переслідували незвичайного зайця.

— Так була справа. Майже два дні я гнався за ним на коні, а заєць хоч би присів відпочити.

—    І ви що ж, ніяк не могли його наздогнати?

—  Якби тільки я не міг його наздогнати! Навіть моя вірна собака Діанка не допомогла мені наблизитися на відстань пострілу.

—    І чим же закінчилася ця історія?

— Я так захопився погонею, що не помітив, як разом з конем потрапив у болото.

—    Як же ви не потонули?

—    Дійсно, болото з жахливою швидкістю засмоктувало нас усе глибше.

-Що, і кінь не допоміг?

— Так, вже й тулуб коня сховався в смердючому бруді. Вже і моя голова стала занурюватися в болото. Відтіля стирчала лише кіска моєї перуки.

—    І як же ви не загинули?

— Я страшний силач. Схопив себе за кіску, з усіх сил смикнув угору. Так я витяг із болота і себе, і свого коня, після чого продовжив погоню за зайцем.

—    Так ви його наздогнали?

—    Не тільки наздогнав, але й підстрелив.

— Так що ж це за дивовижний заєць, що міг без перепочинку цілодобово бігти від мисливця?

—  у того зайця, крім звичайних ніг, були запасні. Він мав чотири ноги на животі й чотири — на спині. Коли нижні ноги в зайця втомлювалися, він переве­ртався на спину й біг на запасних ногах.

— Тепер я розумію, чому ви, бароне, три доби ганялися за зайцем. Заєць-то був восьминогий.