Дивовижний світ казок 0. Пушкіна

Зимовий вечір, за вікном завірюха, а в кімнаті затишно. Мені п’ять років, я ще не вмію читати. Мама якось таємниче каже: «Сьогодні я почитаю тобі Пушкіна». І з перших же рядків:

Три девицьі под окном Пряли поздно вечерком

починається диво. Мама промовляє такі прості слова, та звучать вони, мов музика.

В синем небе звездьі блещут,

В синем море волньї хлещут.

І в усьому світі немає більше нікого, крім героїв «Казки про царя Салтана». Моє серце завмирає, коли царівну з маленьким сином засмолили в бочці. Я так радію, коли вони опинилися на волі, коли Царівна-Лебідь збудувала їм за одну ніч чудове місто. Для прекрасної Лебеді немає нічого неможливого. Вона може перетворити Гвідона на маленького комара або джмеля. Царівна з легкістю пе­ренесла у двір Гвідона чарівну білочку, яка гризе золоті горішки та співає пі­сень. їй підвладні тридцять три витязі на чолі з дядьком Чорномором. А сама Лебідь — то царівна, від якої не можна відвести очей:

Днем свет божий затмевает,

Ночью землю освещает —

Месяц под косой блестит,

А во лбу звезда торит.

І як добре, що царь Салтан зустрівся з Гвідоном та своєю дружиною, а зазд­рісні ткаля та кухарка зі злою свахою Бабарихою визнали свою вину.

Потім були інші казки Пушкіна, такі ж чудові та мелодійні. А в пролозі до поеми «Руслам і Людмила» поет зобразив ціле казкове царство, яке цаселив каз­ковими героями. Тут живе учений кіт, бродить лісовик. На невідомих стежинах сліди небачених звірів. Як і в багатьох народних казках, є хатка на курячих ніж­ках та ступа з Бабою-Ягою. Там «руський дух... там Руссю пахне!»

Я багато разів перечитувала казки О. Пушкіна, дещо з них знаю напам’ять. Та кожного разу, коли відкриваю книгу казок улюбленого поета, я поринаю в їхній дивовижний світ, неначе вперше.