Як я навчилася читати (твір-розповідь)

Коли я була зовсім маленькою і не вміла читати, мені читала мама. Я довідала­ся про доброго доктора Айболита, Червону Шапочку і трьох поросят, про дядька Стьопу і розсіяного з вулиці Басейної, про дружбу лева і собачки. Мама читала мені вірші, казки, розповіді. Ми розглядали в книгах малюнки, і мені не дуже подобалося, коли книга закінчувалася. Одного разу мама сказала: «Я розповім тобі казку про букви і звуки». Вона дістала великі картинки, на яких були намальовані червоні й сині букви. «У місті Букварі жили діти, — розпочала казку мама, — хлопчики і дівчатка. Дівчатка ходили в червоних платтячках, а хлопчики в синіх костюмчиках. Дівчатка дуже любили співати. «А-а», — співала одна. «У», — підхоп­лювала інша. А хлопчики співати не вміли. Вони говорили твердо і строго.

Одного разу дівчатка прийшли в гості до хлопчиків. Разом вони гралися, тан­цювали, пили чай. «Давайте заспіваємо», — запропонували дівчатка.

—    А ми не вміємо співати, — відповіли хлопчики.

—    Зараз ми вас навчимо, — промовила дівчинка А і взяла хлопчика М за руку.

—    Ма-а, — заспівали разом діти.

Усі стали парами й почали співати: бу, ля, ре. Так дівчатка навчили хлопчиків співати». «От бачиш, — сказала мама, — з букв і звуків можна складати склади, а зі складів цілі слова. Це дуже цікаво, спробуй!»

Цього вечора я вперше прочитала сама багато слів. І з тих пір читання стало для мене найулюбленішим і захоплюючим заняттям.