Як я ставлюся до вигадок барона Мюнхгаузена

1.    Мене запросили на день народження.

2.    Моя розповідь за святковим столом.

3.    Я виявився в центрі уваги.

4.    Мої розповіді викликають недовіру.

5.    Історії, які розповіли інші хлопці:

а)   пластилінові звірята;

б)   зіткнення на перерві.

6.    З бароном Мюнхгаузеном наше життя стало цікавішим.

Знайти нових друзів мені допомогли «Пригоди барона Мюнхгаузена» німець­кого письменника Рудольфа Еріка Распе (Распе). Одного разу мене запросив на день народження хлопчик із нашого двору. За святковим столом хлопці сміялися з жартів, якими їх пригощав один із запрошених. І отут я подумав: а що коли розповісти одну з незвичайних історій барона Мюнхгаузена? І я розповів про восьминогого зайця, про політ Мюнхгаузена на ядрі, про його подорож на Мі­сяць. Понад усе хлопцям сподобалася історія про вовка, запряженого в санки. Так я опинився в центрі уваги компанії. Але мій успіх не давав спокою одному з гостей. І він вирішив піддіти мене своїм питанням:

— Адже це все вигадки барона Мюнхгаузена! А ти розповідаєш їх так, начебто ці пригоди були насправді. Невже ти віриш цим вигадкам?

— Вигадки-то вигадки, — відповів я, — але я сам бачив, як одного разу хлопці стріляли вишневими кісточками в кішку, а дворнягу Кулька ми разом запрягали в санки.

— Ая згадав іншу історію, — розповів сам іменинник. — Одного разу у третьому класі вчителька дала завдання зліпити із пластиліну якого-небудь звірка на свій розсуд. Я зліпив зайця. Але мій заєць викликав сміх у хлопців. Вийшло так, що на голові в нього були чи то вуха, чи то ще одні ноги. Шкода, що я тоді ще не знав історію барона Мюнхгаузена про восьминогого зайця. Я б тоді пояснив, що коли письменник розповідає про зайця з вісьмома ногами, то чому б і мені з пластиліну не зліпити зайця, якому вуха одночасно можуть служити ногами.

Розповідь барона Мюнхгаузена про те, як він з усіх сил ударив себе кулаком в око, з якого посипалися іскри, що запалили порох, змусила іншого гостя згадати таку історію. На великій перерві двоє хлопчиків зіткнулися лобами. Один з них потім казав, що в нього іскри з очей посипалися. Вогню, щоправда, тоді ніхто не помітив.

Після моїх розповідей я помітив, що хлопцям стало зі мною цікаво. Барон і справді вигадник, але без його фантастичних розповідей реальне життя було б не таке цікаве. Цікавими можуть стати й люди, що розповідають іншим вичитані з книги історії барона Мюнхгаузена.