Казка Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон»

Серед численних книжок, які я любила читати, мені надзвичайно подобалася весела, дотепна казка «Цар Плаксій та Лоскотон». У ній автор показує нам два світи: Добра і Зла.

Спочатку Василь Симоненко знайомить нас із країною Сльозолій, царем якої був Плаксій. Автор так описує царя:

Голова його — мов бочка.

Очі — ніби кавуни.

Він мав трьох плаксивих доньок і трьох синів. Імена доньок — Нудота, Вай- Вай, Плакота. Здавалися вони мені потворними. Схожими на них були й сини Плаксія. Прикро, що в цій країні заборонялося сміятися і радіти. Сім’я царя тіль­ки те й робила, що

Цілі дні вони сиділи,

Голосили та сопіли,

Та стогнали, та ревли.

Сльози відрами текли.

До того ж вони любили пити дитячі сльози. Та чи можна уявити дітей без сміху? Звичайно ж, ні.

У тому диво-царстві жив дядько Лоскотон. Він мав теплу й щиру вдачу і при­носив голодній малечі сміх:

І носив з собою сміх В розмальованій торбині,

В пальцях лагідних своїх.

Цар Плаксій видав наказ зловити дядька Лоскотона. Але люди переховували його. Та одного разу віроломний, як змія, капітан Плаксія Макака зловив його. Лоскотона посадили за ґрати. За це цар віддав за Макаку свою дочку, «висохлу Нудоту». Дивлячись на таке потворне весілля, навіть жаби від ганьби булькнули у воду. Поки воно гуло, вартові напилися якогось зілля та й поснули. А робітники тим часом звільнили улюбленого брата:

Гей, веселий Лоскотоне,

Це прийшли твої брати!

Йди до нас, веселий брате,

В нашу здружену сім’ю!

А в цей час у палаці Плаксія кожен від щастя гірко плакав. Адже вони не вміли сміятися. Лоскотон хотів хоч раз розсмішити царя, стрибнув на трон і став його лоскотати. Плаксій качався від реготу, а потім лопнув і помер. Його дочки «крово- пивці-сльозівці» перетворилися на п’явок. Сини без штанів втекли до чужих кра­їв. А Макака-забіяка з’їв себе.

Ось і знову добро перемогло зло. Так Лоскотон розвалив царство Плаксія. І, мабуть, донині продовжує носити дітям щедрий сміх.