Куди б я хотів поїхати влітку (твір-роздум)

Улітку, коли настають шкільні канікули, я завжди кудись їду: чи в село до родичів, чи з батьками на море, одного разу їздив до Москви на цілих три тижні. Завжди повертаюся в чудовому настрої, завжди вражень і спогадів так багато, що я півроку ділюся ними з друзями.

Але в мене є мрія: я часто бачу уві сні, що я в Італії. Навіть не в Італії, а у Венеції. Я подивився кілька фільмів, де показували це місто на воді, де вулицями (які ж вони вулиці?) не ходять або їздять у звичайному транспорті, а плавають у спеціальних човнах — гондолах. Бачив це, але повірити в усе побачене не можу. Як будинки стоять на воді? Там, виходить, дуже сиро? У нас якось прорвало на вулиці трубу, так усі мешканці першого поверху йшли но­чувати в інші будинки. Раптом із човна упадеш, адже може бути вітер або нерівномірно пасажири розмістяться? У фільмах усі веселі, багато співають. Що ж, це місто не для того, щоб у ньому жити, а для того, щоб тільки розважатися і святкувати? Так хочеться побачити все, як воно насправді, доторкнутися своїми руками, заглянути за двері будинків, хоч підглянути. А може, там є музей і в ньому все покажуть і розкажуть.

От я і хотів би поїхати коли-небудь до Венеції. Але обов’язково влітку.