МІСТО, у якому мені хотілося б жити (твір-розповідь)

Одного разу ми з батьками гуляли містом. Після тривалої спеки прийшла легка прохолода. Ми зайшли до центрального міського парку. Але як же ми здивувалися, коли побачили, що знайомі алеї були перетворені у своєрідні квартали майстрів. Одну з алей зайняли майстерні ковалів, сусідню облюбували майстри різьблення по дереву. Свої алеї були в гончарів, майстрів художньої вишивки, кулінарів, худож­ників. «Але ж це справжнє місто в місті!» — вигукнув тато. Він звернув нашу увагу на барвистий стенд із покажчиками алей — вулиць цього незвичайного міста. Стенд так і називався: Місто Майстрів. Виявилося, що міська влада в такий спосіб виріши­ла показати нам народні ремесла. Сюди з’їхалися умільці з усієї області. Так, майс­три художнього кування перед очима всіх кували чудернацькі прикраси з металу для огорожі будинків, веранд, колодязів. Майстри по дереву не тільки показували своє мистецтво, але й відкривали всім бажаючим секрети своєї майстерності. Можна було купити тільки-но зроблені різні гончарні вироби і навіть самому спробувати зроби­ти з глини що-небудь.

Ми затрималися в кулінарних рядах. І не тільки тому, що там було багато усіляких смачних виробів. Тут кожний бажаючий міг спекти млинець. Досить було взяти в руки спеціальний черпак, зачерпнути з діжки вже готове тісто й вилити на розпечену сковорідку, а потім, вмочивши в сметану, з’їсти апетитний пахучий млинець.

Ми йшли з Міста Майстрів не з пустими руками. Мама купила вишитий яск­равими нитками рушник, кілька виробів з дерева. Але найголовніше — ми були переповнені враженнями.

Я подумав: а що якби декілька вулиць нашого міста перетворити в майстерні під відкритим небом, де б своє мистецтво демонстрували народні умільці! Можна було б просто з вікна будинку спостерігати за їхньою роботою. І вирішити самому, чим захопитися, зайняти свій вільний час, а то й перетворити захоплення в про­фесію.

От у якому місті мені хотілося б жити.