Море (твір-опис)

Море... я дуже люблю море. Воно ніколи не буває одноманітним, нецікавим, бо щодня, навіть щохвилини воно різне. Таємниче, мінливе, неосяжне — воно хвилює дущу, не залищає байдужим серце. Одцого дця воцо тихе й спокійне, наче велике дзеркало, холодне й прозоре. Сонячні промінчики, пронизуючи со­лону воду, сягають дна, лагідно торкаються золотавого піску та яскравих сяю­чих мущлей, гладеньких камінців та зеленуватих водоростей, ловлять маленьких спритних рибок, що зграйками весело бавляться біля берега. Наступного дня все раптом змінюється. Налетить поривчастий вітер і потопить хвилі до берега. Вода стає каламутно-зеленою, іноді — темно-синьою, а одного разу я бачив на­віть вражаюче чорну. Не видно більще ані риб, ані мушлей, ані піску: є тільки щалені хвилі, які з силою б’ються в прибережний пісок. Тоді ми з батьками си­димо на березі та можемо тільки спостерігати за силою моря. Хоча навіть у такі моменти море видається мені дивовижним. Я Д5тиаю, що воно велетень, з яким я можу позмагатися, і я кидаю в море камінці або голосно кричу. Але перемога завжди дістається йому, морю. Воно глущить мій голос і відкидає мій камінець на берег. Іноді мені здається, що я можу дивитись на море безкінечно.