Нарешті сніг! (твір-опис)

Цього року осені, здавалося, не буде кінця.

Уже давно опало листя з дерев і птахи відлетіли у вирій. У будинках давно вже увімкнули опалення, а зими все ще не було.

День у день я визирав уранці з вікна своєї кімнати, сподіваючись побачити там сніг. Але снігу не було. І справді «уньїлая пора»!

Тільки одного разу сніжок ненадовго припорошив місто, але вже за годину- другу почав танути. Утворилась мокротеча. Це мені зовсім не подобається! Ні те ні се, ні осінь ні зима. Така погода ще буває наприкінці зими, якщо вона за­тяжна, як оця осінь. Весна ж іноді довго не настає. І весь світ завмирає в яко­мусь заціпенілому очікуванні. Але очікувати на весну все ж таки веселіше, ніж спостерігати за вікном сумовиту, похмуру осінь. Бо тоді з кожним днем дедалі дужче припікає сонечко.

А зараз, здається, все завмерло та ніколи не буде жодних змін. Ось звідки у людей нудьга. Через відсутність змін у їхньому житті. Мені здається, що це сто­сується не тільки природи, але й життя кожної людини. Коли воно одноманітне, дорослі нервують, сваряться, самі вигадують собі проблеми...

Ось вже й середина грудня. Нарешті у повітрі закружляли крихкі сніжинки. Спочатку їх було небагато, а потім дедалі більше, більше. І посипав справжній густий сніг. Цей сніг вже не скоро розтане. Він змінить зовнішній вигляд бу­динків, дерев, вулиць, та й люди стануть іншими. У всіх з’явиться хороший на­стрій, стане немов трохи світліше на душі. І всі почнуть готуватися до веселого Новорічного свята.