I
варіант
З давніх-давен український народ надавав символічного значення
всьому, що його оточувало.
По-перше, це стосується одягу. Як відомо, увесь український
одяг вишивався. Вишивці надавалося символічне значення, бо той чи інший
візерунок щось означав, мав своє призначення. Не можна було вишивати один
візерунок на весільних рушниках і тих, які роздавали людям при похованні.
Особливо символічного значення надавали українці певним
травам та квітам. Полинь та любисток захищали, за їхніми уявленнями, від
нечистої сили. Барвінок вважався символом тривалого кохання, а чорнобривці —
символом вроди. Ось чому жінки купали своїх немовлят у цих травах. Вони
вірили, що дитина буде вродливою і коханою.
Немаловажну роль відігравав у житті українців хліб. Випечений
коровай був символом сонця, але також його ототожнювали із місяцем або зірками.
Приписували короваю небесного значення.
Символічного значення надавали й жіночій хустці. Дівчина
перев’язувала руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. Якщо наречений
із військом вирушав у похід, дівчина дарувала йому вишиту хустину як символ
вірності й кохання.
Довга дівоча коса була символом дівоцтва, чистоти, непорочності.
Ось чому напередодні весілля дівчата розплітали в молодої косу. Вважалося, що
таким чином вона прощається із дівоцтвом, готуючись стати жінкою.
Отже,
українська культура багата на народні символи, які зберігаються й нині.
II варіант
Мамина пісня, бабусина казка, рідна хата, вишиванка, рушник,
сорочка, калина біля вікна, барвінок — все це українські народні символи.
З дитинства ми слухаємо пісні та казки, з їх допомогою знайомимося
з навколишнім світом, з історією власного народу. Наші найкращі роки проходять
у батьківській оселі, її не можна забути, вона для нас стає символом добра,
любові, надії.
Рушник — ще один символ України. Раніше не було хати, яку б
не прикрашали рушники. В народі казали, що дім без рушни-
ків
— як родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та
здоров’я в сім’ї. Все життя проходило поряд з ним: святкували народження
немовляти, зустрічали гостей, проводжали родичів у далеку дорогу. Але
найчастіше рушник використовувався у весільних обрядах.
За давнім звичаєм українських дівчат змалечку навчали вишивати
рушники, сорочки, хусточки, скатертини. Цим займалися на вечорницях, на
відпочинку від праці навесні та восени. Згодом такі роботи ставали показником
майстерності дівчини, її працьовитості. У різних місцевостях України вишивання
відрізнялося орнаментом, технікою, гамою кольорів. Але найхарактерніші барви —
чорна і червона.
В українців були свої улюблені рослини-символи: тополя, барвінок,
верба, калина. Люди казали: «Струнка як тополя», «Гарна як калина». У кожному
селі росли ці рослини. Дівчата навесні і влітку заквітчувалися квітами
барвінку і калини, вони обов’язково впліталися у весільний вінок. Ще калина
славиться своїми цілющими властивостями.
Велика
роль цих символів у житті українського народу. Вони нагадують нам про наше
минуле, про невмирущі символи пращурів. У народних символах розкривається
духовне багатство українців, їх моральна краса, любов до рідної землі.
Похожие сочинения
| 
