Наш загальний улюбленець пес Беня (твір-опис)

Я поверталася додому з тренування. Ідучи дорогою до тролейбусної зупинки, я почула позаду себе якісь легкі кроки. Оглянувшись, побачила цуцика, риженько­го, з довгими вушками і якимись дивними очима: темно-карими, глибокими, тривожними.

Цуцик ішов за мною. Я прискорила крок і оглянулася: цуцик уже біг. Начебто боявся від мене відстати. Підійшов тролейбус, і я ввійшла в нього. Буквально через хвилину до моєї ноги щось доторкнулося. І цей дотик вирішив нашу з Бенею долю. Бенею я його назвала відразу ж.

Що ж це виявився за Беня! Він був увесь у якихось подряпинах, із вирваними клаптиками шерсті. Так ще й хворий. Завдяки Бені наша родина познайомилася з чудовою людиною — доктором Романом, й усім разом нам удалося із замученого замірка виростити золотавого красеня, нашого друга і сторожа.

Беня приязний, слухняний, охоче приносить тапочки всім, хто входить до будинку, не жебрак, терплячий і охайний, шанобливо ставиться до кішки Мані, яка давно у нас живе, допомагає їй виховувати кошенят.

Правда, сторож — це для Бені комплімент, тому що охороняти він уміє, коли хтось із нас із ним поруч. А залишатися один у будинку він дуже не любить. Так ми й не знаємо, від чого: чи компанію поважає, чи просто боїться самотності?

->