Одного разу у гідропарку (твір-роздум)

Наш гідропарк розташований на острові, що з усіх боків оточений водою. Його оперізують мала річка і канал. Уздовж берегів у гідропарку ростуть верби. Це старі, розлогі дерева із широкими стовбурами. Під ними завжди багато сучків. Поруч лежать старі дерева, що впали від часу, або їхні масивні гілки, що, немов човни, повстромля­лися у прибережий мул. От на цих напівзанурених у воду стовбурах люблять відпо­чивати качки. їх у нашому гідропарку багато. Вони низько, важко пролітають над сушею, а потім, начебто аероплани, на великій швидкості сідають на воду, якийсь час ковзають по її поверхні і ніби миттєво гасять швидкість. Тільки хвилі, підняті качка­ми, біжать до берега. Так само із шумом качки злітають з води. Відвідувачів гідропарку не дивує, коли вони бачать посередині річки качку з виводком.

Одного разу декілька підлітків зупинилася біля берега ніби помилуватися кач­ками. Птахи, що звикли до уваги людей, летіти не квапилися. Тоді найжвавіший з компанії підняв сучок і з усією силою жбурнув у качок. Вони миттєво знялися з місця. Жодна з птахів не постраждала. Хлопці продовжили свій шлях і незабаром знову побачили на дереві, що упало у воду, качок. Троє хлопців взяли в руки палки. Здавалося, вони навіть почали радитися, як завдати спритного удару по качках. Але цей бездушний вчинок не судилося здійснити. Один із хлопчиків відокремився від компанії і пішов уперед не озираючись. «Сергію, ти куди?» — почулося вслід. «Чим провинилися качки?» — тільки і сказав він у відповідь. «Але ж правда», — підтримав Сергія найменший із хлопців. Він пішов слідом за товари­шем. У тих, що тримали в руках ціпки, азарт пропав. Вони кинули їх у траву і ніби знехотя попленталися за товаришем.