Одного разу влітку... (твір-розповідь)

Одного разу влітку я гостював у свого дядька-лісника. Він ішов із дому рано, повертався пізно. На мої питання, що він робить цілий день у ліеі, дядько відпо­відав: «Роботи вистачає і влітку, й узимку. Охороняю ліс від браконьєрів, беру участь у санітарних вирубках сухих дерев, доглядаю за молодими деревцями. Та чи мало роботи в лісі!»

Одного разу дядько повернувся додому раніше звичайного. Він приніе поране­не совеня. Я вперше побачив цього птаха не на картинці, а на влаені очі. Совеня дивилося жовтими, круглими, як плошки, очима. Вони були широко розкриті. «Це птах нічний, — пояснив дядько. — Совеня нае зараз не бачить, а от уночі він хазяїн лісу. Харчується мишами, зайцями, їжаками і навіть пернатими, хоча еова — сам птах». Я звернув увагу на міцні ноги пташеняти, на його гоетрий дзьоб, загну­тий гачком. Довге пір’я на голові нагадувало вушка. Саме еовеня було темно- рудим з чорними вкрапленнями.

«Ми виходимо совеня, — сказав дядько, — а потім віднесемо до ліеу». — «А ку­ди? Де його лісове житло?» — «Побачиш еам», — коротко відповів дядько.

Наступного дня він узяв мене із еобою на обхід ліеу. Біля етарого дуплаетого дерева дядько зупинився. «Такі дерева в нае під охороною, — еказав він. — У їхніх дуплах і знаходять притулок сови». — «Аяку користь вони приносять?» — «Я ж тобі казав, що сова знищує гризунів і інших шкідників лісу», — почув я у відповідь.

Ми вирушили далі й незабаром я побачив ще одне дерево. На його етовбурі була спеціальна мітка, зроблена синьою фарбою, як і на попередньому дереві. «Дупло і це дерево облюбували сови, — сказав дядько. — От сюди ми й принесемо наше еовеня- тко, як воно зміцніє. А втім, воно і без нашої допомоги знайде еобі житло. Адже совеня вже добре орієнтується в лісі». Багато ще цікавого показав мені дядько під час обходу лісової ділянки. Повертався я в будинок лісника переповнений вражен­нями. Мені хотілося якнайшвидше побачити совенятко.