|
Це був звичайний собі олівець, у дерев’яній сорочці жовтого кольору з написом «Конструктор». Такий само, як тисячі і мільйони олівців, ш;о як дві краплини води схожі один на одного.
Але там, під жовтою дерев’яною сорочкою, жило тільки його, неповторне сердечко — стержень. Лише воно знало найголовніші, найяскравіші слова. Лише воно володіло сміливими й ніжними думками.
Він не змінював свого стержня, як деякі сучасні автоматичні олівці змінюють свої: тут — гостріше, там — м’якше. Стержень був один-однісінький, він пронизував його всього зверху донизу.
Це саме з ним олівець йшов до білого аркуша паперу, як полководець на поле битви. Заради нього, відточуючи майстерність, олівець не схиляв голови навіть перед гострим ножем.
Правда, ш;о більше він писав, малював, створював, тим ставав коротший. Про таких кажуть: «Горів на роботі». Йому навіть радили: «Не бери близько до серця, пожалій себе».
Але для олівця берегти своє серце, лежати новеньким, недоторканим у коробці — значило просто не жити.
Похожие сочинения
| 
