Шлях великого Маугли

Одного тихого задущливого вечора до вовчої печери в джунглях прибилося Людське дитинча, якого батьки загубили під час полювання на тигра. Воно було зовсім голе та дуже голодне, але зовсім не боялося грізних звірів. Вовки нагоду­вали дитину, не захотіли віддати її тигру Шер-хану, а залищили в своїй печері. Мати Вовчиця назвала дитинча Мауглі, що значить Жабеня. В ніч Племінних Зборів Батько Вовк повів його разом зі своїми вовчатами на Скелю Ради. Саме там приймали щенят до Зграї. Тигр Шер-хан хотів, щоб Людське дитинча вівда- ли йому, бо він вважав Мауглі своєю здобиччю. Але Мати Вовчиця ладна була битися на смерть за Мауглі. До того ж за нього вступився ведмідь Балу, а пан­тера Багіра пообіцяла Зграї викуп. І Мауглі прийняли до Сіонійської Зграї — ці­ною забитого бика та доброго слова Балу.

Б}фий ведмідь Балу навчав вовченят Закону Джунглів. Серед його 5шнів був і Мауглі. Проте Людському дитинчаті доводилося вивчати набагато бітьше, ніж молодим вовкам. Старий ведмідь навчав Мауглі усіх Законів лісу й води, щоб той міг шанобливо розмовляти з усіма мешканцями Джунглів. Знало Людське дитинча також і Владичне Слово Джунглів, за допомогою якого можна попро­сити захисту у кожної істоти в Джунглях.

Мауглі ріс і виховувався разом із вовченятами. Батько Вовк навчав його доти, аж доки кожен звук в Джунглях не став для нього зрозумілим. Хлопець до­тримувався кожного слова Закону Джунглів. Серед вовків він почував себе сво­їм. Хлопчик часто виймав довгі колючки з вовчих лап. Але він помітив, що жо­ден вовк не витримує його пильного погляду в очі. Ночами він любив сходити з горба на засіяні ниви та з цікавістю стежив за селянами в їхніх хатинах.

Отак минуло десять років. Мауглі усе ріс та ріс, дужчав і дужчав, ані над чим не замислюючись, крім того, як роздобути їжу. Ватажок Зграї Акела старішав. Тигр Шер-хан потоваришував із молодими вовками і все частіше висловлював свій подив, що вони дозволяють, щоб ними попихали вмираючий вовк і люд­ське дитинча.

І ось настав той день, коли Акела не зміг вбити свого оленя. Ввечері вся Зграя 72

зібралася на Раду. Мауглі прийшов туди, тримаючи в руках горщик із вогнем. Це Багіра навчила його, як здобути Червону Квітку, яку бояться всі звірі в Джунглях. Кульгавий Шер-хан, який не належав до Зграї, захотів нав’язати їй свою волю. Він забажав, щоб Акелу вбили, а Мауглі віддали йому. Молоді вовки підтримали тигра. Тоді хлопець сміливо підвівся на ноги, встромив суху гілку в полум’я і по­чав вимахувати нею в колі переляканих вовків. А потім заговорив не як гість серед звірів, а як господар Джунглів. Він покарав Шер-хана, вдаривщи того палаючою гілкою по голові, й прогнав тигра та його підлабузників зі Скелі Ради. Мауглі за­ступився за беззахисного Акелу, сказавши, що ніхто не посміє вбити старого вов­ка, бо на те нема його волі. Так він віддав свій борг вдячності мещканцям Джун­глів перед тим, як залищити їх і піти до невідомих створінь, які звуться людьми.