Сонячний зайчик (твір-розповідь)

Навіть дорослі люблять пустувати і, узявши дзеркальце, змушують танцювати на стіні сонячних зайчиків.

Наш клас зранку залитий сонцем. Навіть якщо не брати в руки дзеркала, соня­чні зайчики все рівно будуть стрибати по стінах класу. Вони відбиваються від стекол портретів, що висять на стіні, книжкових шаф та просто від різних блиску­чих предметів.

Одного разу ми вирішили використати сонячний зайчик у своїх інтересах. Мала бути контрольна з математики. Ми з хлопцями домовилися прийти на урок із дзеркальцями. Якщо в когось виникнуть на контрольній труднощі з виконанням завдання, він непомітно витягне дзеркальце і змусить танцювати на стелі й стіні сонячний зайчик. Тоді всі ми випустимо на волю і своїх сонячних зайчиків і відвернемо цим увагу вчителя, щоб допомогти «потопаючому».

Усі дні перед контрольною були сонячними. Здавалося, наш задум легко здій­снити. Але на початку контрольної небо затяглося хмарами. Погода немов вирі­шила нас покарати. Жодного проміннячка не пробилося за весь урок до класу. Продзвенів дзвоник, ми здали контрольні роботи вчителю. По обличчях друзів було зрозуміло, що не всі справилися з завданням.

Коли ми поверталися додому, знову яскраво світило сонце. Воно відбивалося у весняних калюжах і струмках, у вікнах будинків. Здавалося, виймай дзеркальце і лови сонячні промені скільки душі завгодно. Але робити цього чомусь не хотілося.