Весняна капіж... (твір-опис)

Я споконвічний городянин, але живу не у великому багатоповерховому, а в будинку, де лише один поверх. Уся наша вулиця суцільно складається з таких будинків. Вони потопають у зелені фруктових дерев. Навесні, коли цвітуть сади, здається, що на дерева опустилися білосніжні ароматні хмари. Мабуть, тому наша вулиця називається Садова. Цвітіння дерев — це буяння весни. Про свій прихід вона лунко заявляє капіжем. Жителям багатоповерхових будинків музика капежа не чутна. Зате в моєму будинку немає такої кімнати, куди б із сонячними проме­нями не проникали його звуки. Краплі зі снігу, що тане на даху, і бурульок, які падають вниз, вибивають дріб по дерев’яних сходинках ґанку, по ослоні під вік­нами будинку, по металевому наличнику у віконному прорізі. Вони танцюють по поверхні води, якою наповнена залізна бочка під ринвою. От цей капіж і допоміг мені одного разу здивувати друзів.

Якось увечері ми з однокласниками Сашком і Мишком сиділи за комп’юте­ром — грали. Мимохіть зайшла розмова про наші захоплення. Сашко сказав, що зробив змія, якого незабаром буде запускати. Мишко виготовив модель корабля, обіцяв нам її показати. А я сказав: «Хочете, я за лічені хвилини зроблю цимбали? Це такий музичний інструмент, по струнах якого треба вдаряти спеціальними молоточками, щоб витягти звук».

Мені, зрозуміло, не повірили. Наетупного дня хлопці зібралиея в моєму будин­ку, щоб побачити, як я отримаю елово. Мені повезло: піеля обіду виглянуло еонечко і пробудилаея капіж. Я виніе і поклав на оелін під вікном будинку цинкові ночви, перевернув їх угору дном. Поруч з оелоном так еамо угору дном поетавив кілька відер. Краплі нерівномірно зривалиея з даху і вдаряли, як молоточки цимбал, по поверхні ночов і відер. Звуки ритмічно чергувалиея. То дзвінкі, то глухі, то занадто голоені, то тихі, звуки зазвучали в дворі. Траплялоея, краплі завмирали, а потім, ніби ехаменувшиеь, виводили мелодію з подвоєною швидкіетю.

Хлопці були вражені.

«Справді мелодія», — еказав Сашко.

«От тільки про що вона?» — запитав Мишко.

«А кожний нехай почує в ній евоє», — тихенько промовив я.

Головне те, що ця мелодія обіцяла швидке тепло, набрякання бруньок на дере­вах, приліт птахів, ну і, звичайно, цвітіння фруктових дерев. Адже живемо ми на вулиці Садовій.