Володимир вибирає віру

Наші предки вважали, що право володарювати людині дароване богами. У дав­нину слов’яни були язичниками, і кожне плем’я поклонялося своєму богові. За такої умови важко було створити єдину міцну державу. Тому київський князь Во­лодимир дійшов висновку, що настав час утвердити в країні єдиного Бога, який би своєю волею надавав право управляти державою київському князеві.

У часи його князювання поширювалося християнство. Та й бабуся Володими­ра — Ольга також хрестилася. Проте Володимир не поспішав із вибором єдиної релігії. Нову віру для себе та своєї держави князь обирав зважено й прискіпливо. Спочатку він запросив до себе представників різних релігій — ісламу, іудаїзму, римського (католицького) та візантійського християнства, які сповідували віру в єдиного бога, і вислухав їхні розповіді про основні засади їхнього віровчення. Але й після цього Володимир не прийняв остаточного рішення. До такої серйоз­ної справи він поставився виважено, тому до кожної країни послав своїх послів, щоб вони все побачили на місці й доповіли потім йому. І побачили ті посольства, що в мусульман — «нема... веселія», а закон їх «не добр»; що у католиків — «краси не бачили ніякої»; зате у греків «і не знали — на небі ми чи на землі ми: бо немає на землі такого зрелища і краси такої, і не знаємо, як і розповісти про це». Після чого князь вже не вагався, остаточно вибравши православну віру.