Зимовий ранок (твір-опис)

Останнім часом це дуже важка тема для твору, тому що зими стають усе коро­тшими і мало схожими на справжню, оспівану поетами, зображену художниками сувору зиму. Батьки часто згадують веселі морозні дні з катанням на ковзанах та лижах, навіть санчата, що летять з гори, описують із захватом. А в нас зараз клімат, на жаль, змінився. Це називається «глобальне потепління».

І все-таки бувають такі чудові деньки в грудні-січні, коли прокидаєшся, а кімна­та сяє начебто від безлічі яскравих електричних лампочок, а скло на вікнах розписа­не дивними візерунками, і сонячні зайчики бігають стінами, відбиваючи дзеркальні поверхні. Правда, здається, від цього яскравого сяйва в кімнаті прохолодніше, осо­бливо якщо за вікнами лежить (або йде) сніг і засніжені гілки заглядають у вікна. Але ця прохолода радісна, вона бадьорить, хочеться швидше підхопитися і зайняти­ся чимось корисним. А якщо це вихідний, я намагаюся швидше поїсти і трошки допомогти по господарству, щоб скоріше, схопивши санчата, вискочити на вулицю, де вже чимало гасає таких, як я, щасливих моїх друзів. Не лижі, не ковзани — саме санчата такого ранку мені потрібніші понад усе. Ми будемо катати один одного, спускатися з гірки (невеликої, але справжньої), зліпимо снігових баб, різних і бага­то. Так, зимовий ранок у вихідний — це чудово!