Чехов сміється...

Чеховські оповідання написано понад сто років тому. Люди нічого не чули і не знали ні про реактивні літаки, ні про телевізори, ні про освоєння космосу. По вулицях їздили дрожки, запряжені кіньми. Асфальтованих тротуарів не було, як не було міських багатоповерхівок. Але люди, як і зараз, складали вірші, писали музику, картини, книжки, лікували людей. Вони відчували ті самі почуття, що і ми: любили, ненавиділи, страждали, заздрили.

Хіба чимось відрізняються почуття героя з чеховського оповідання «Товстий і тонкий» від тих, які відчувають наші сучасники? Адже що робить тонкий? Дізнав­шись, що його колишнш шюльнии товариш має дуже високий чин, починає перед ним запобігати, підлабузнюватися, і доходить до кумедного: «Сам він зіщулився, згорбився, звузився... Його чемодани, клунки і коробки стиснулись, поморщи­лись...» А хіба з подібною поведінкою людей ми не стикаємося і за наших часів? Коли залежимо від людини, що має чималу вагу у суспільстві, ми перетворюємося на «тонких». Звісно, є люди з сильним характером, які не поступаються принципа­ми, але їх дуже мало. Товстому суєта тонкого була неприємна, і він поспішив піти.

Можливо, Чехов і не сміється з тонкого, а примушує нас співчувати йому, співпереживати з ним. Він, справді, людина за соціальним становищем маленька, підневільна і залежить у своїй діяльності від таких «товстих», перед якими треба вклонити голову і яким треба підкорятися. Щоправда, ця ситуація особлива, адже товстий — колишній шкільний товариш, і зустрітися вони не в департаменті, а на вулиці, але і в цьому разі тонкий не може відчути себе рівнею товаришу. Адже товстий не став би переслідувати його за вільні стосунки. Раб сидить у самій лю­дині. Недаремно Чехов каже, що він намагався по краплі викорінити в собі раба.

А хіба випадок, описаний в оповіданні «Хамелеон», не свідчить про раболіпство?

Читати оповідання Чехова — виходить, вчитися викорінювати в собі раба.