Чехов сміється...

Чеховські оповідання написано понад сто років тому. Люди нічого не чули і не знали ні про реактивні літаки, ні про телевізори, ні про освоєння космосу. По вулицях їздили дрожки, запряжені кіньми. Асфальтованих тротуарів не було, як не було міських багатоповерхівок. Але люди, як і зараз, складали вірші, пи­сали музику, картини, книжки, лікували людей. Вони відчували ті самі почуття, що і ми: любили, ненавиділи, страждали, заздрили.

Хіба чимось відрізняються почуття героя з чеховського оповідання «Товстий і тонкий» від тих, які відчувають наші сучасники? Адже що робить тонкий? Ді­знавшись, що його колишній шкільний товариш має дуже високий чин, почи­нає перед ним запобігати, підлабузнюватися, і доходить до кумедного: «Сам він зіщулився, згорбився, звузився... його чемодани, клунки і коробки стиснулись, поморщились...» А хіба з подібною поведінкою людей ми не стикаємося і за на­ших часів? Коли залежимо від людини, що має чималу вагу у суспільстві, ми перетворюємося на «тонких». Звісно, є люди з сильним характером, які не по­ступаються принципами, але їх дуже мало. Товстому суєта тонкого була непри­ємна, і він поспішив піти.

Можливо, Чехов і не сміється з тонкого, а примушує нас співчувати йому, співпереживати з ним. Він, справді, людина за соціальним становищем малень­ка, підневільна і залежить у своїй діяльності від таких «товстих», перед якими треба вклонити голову і яким треба підкорятися. Щоправда, ця ситуація особ­лива, адже товстий — колишній шкільний товариш, і зустрілися вони не в де­партаменті, а на вулиці, але і в цьому разі тонкий не може відчути себе рівнею товаришу. Адже товстий не став би переслідувати його за вільні стосунки. Раб сидить у самій людині. Недаремно Чехов каже, що він намагався по краплі ви- корінити в собі раба.

А хіба випадок, описаний в оповіданні «Хамелеон», не свідчить про раболіп- ство?

Читати оповідання Чекова — виходить, вчитися викорінювати в собі раба.